Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 99
Джон Гришэм
Чекатимемо остаточного вердикту.
За вихідні один із шести спецпризначенців, які залишилися, потрапляє до лікарні і не може свідчити. Один просто зникає. На те, щоб знищити інших чотирьох, у мене йде півтора дні.
Нам присвячують перші шпальти, а департамент поліції ще ніколи не потрапляв у настільки кепське становище. З усіх сил насолоджуюся цим славним моментом — наряд чи ще колись таке трапиться.
В останній день свідчень зустрічаюся з сім’єю Ренфро за раннім сніданком. Тема розмови — чи має свідчити Дуґ. Присутні троє його дорослих дітей — Томас, Фіона і Сюзанна. Вони бачили весь процес і не мають сумнівів, що присяжні не визнають їхнього батька винним, незважаючи на те, що там твердить якийсь статут.
Пояснюю найгірший сценарій: Фінні лізтиме йому в душу під час перехресного допиту і намагатиметься його роздратувати. Він змусить Дуґа визнати, що той зробив п’ять пострілів зі своєї рушниці і цілеспрямовано намагався вбити офіцерів. Єдиний спосіб для штату виграти справу — якщо Дуґ не стримається за трибуною свідка і прозвучить щось, чого ми не очікуємо. Сам Дуґ налаштований твердо і наполягає на свідченнях. На цьому етапі будь-якої справи обвинувачений має право свідчити, незалежно від того, якої думки про це його захисник. Вони тиснуть цим на мене. Мої інстинкти такі ж, як у будь-якого адвоката у кримінальній справі: якщо штату не вдалося підтвердити обвинувачення, тримайте клієнта подалі від трибуни.
Але Дуґу Ренфро не відмовлятиму.
Починаю з розпитування Дуґа про його військову кар’єру. Чотирнадцять років у війську, гордість служити своїй країні, бездоганна служба. Два відрядження до В’єтнаму, одне «Пурпурове серце», два тижні у полоні і визволення. Півдюжини медалей, звільнення з почестями. Справжній солдат, а не примітивна подоба.
Законослухняний громадянин, лише раз оштрафований за перевищення швидкості.
Контрасти настільки разючі, що говорять самі за себе.
У ніч, про яку йдеться, вони з Кітті дивилися телевізор до 22:00, тоді трохи почитали і вимкнули світло. Він поцілував її на добраніч, сказав, як завжди, що кохає її, і вони поснули. Зі сну їх вихопила колотнеча. Будинок здригався, лунали постріли. Дуґ видобув свій пістолет і сказав Кітті дзвонити 911. А тоді настало безумство, він кинувся до темного коридору і побачив, як два силуети біжать до сходів. Він упав на підлогу й почав стріляти. Його одразу ж поранили в плече. Ні, — рішуче заявив він, — ніхто й словом не озвався про поліцію. Кітті скрикнула і вибігла в коридор — і потрапила під зливу куль.
Описуючи звуки в момент, коли влучили в його дружину, Дуґ не стримує сліз.
Половина присяжних також плачуть.
Фінні не потрібна частина Дуґа Ренфро. Він намагається довести, що Дуґ свідомо стріляв по поліцейських, але Дуґ спростовує його аргументи, повторюючи знову й знову: «Я не знав, що то були копи. Я думав, то були злочинці, які вломилися в мій дім».
