Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 92

Тут у мене пауза, я відпиваю ковток води. Я ще ніколи не чув такої тиші в судовій залі. Усі погляди прикуті до мене. Усі вуха ловлять кожне моє слово. Повертаюсь до боксу присяжних, спираюсь на трибуну, ніби веду безтурботну бесіду із власним дідусем.

— А тепер згадаймо минулі дні, не такі вже й давні, згадаймо часи, коли роботу поліцейських виконували копи, які знали свою справу, які знали, як поводитися зі злочинцями, часи, коли поліцейські пам’ятали, що вони — поліцейські, а не «морські котики» так от — тоді, пані й панове, ордер на арешт був би виконаний кількома поліцейськими, які під’їхали б до будинку пана Ренфро у прийнятний час, подзвонили б у двері, увійшли в дім і повідомили б йому, що його заарештовано. Вони одягли б на нього кайданки, вивели, і зробили б це надзвичайно професійно. Інші кілька поліцейських з’явилися б із ордером на обшук і вилучили б комп’ютер пана Ренфро. За кілька годин поліція зрозуміла б свою помилку. Вони б довго вибачалися перед паном Ренфро і відвезли б його додому. А потім повернулися б до свого розслідування. Порівняйте це з тим, що коїться тепер. Тепер, принаймні у цьому місті й за цієї влади, поліція зненацька серед ночі нападає на звичайних законослухняних громадян. Поліція стріляє в них, у їхніх собак, а коли виявляється, що штурмом узято не той будинок, вдається до брехні і покривання винних. — Знову тривала пауза, я обходжу трибуну, проглядаю геть не потрібні мені нотатки і знову переводжу погляд на присяжних. Не можу сказати, чи хтось із них дихає. — Пані й панове, ми в цьому штаті маємо недосконалий закон, згідно з яким власник будинку, такий як Дуґ Ренфро, який відкриває вогонь по правоохоронцю, навіть якщо поліцейський увірвався не в той будинок, автоматично є винним. То навіщо морочитися з цією справою? Чому хтось просто не прочитає статут і не повідомить пану Ренфро, що він відправляється за ґрати на наступні сорок років? Що ж, це тому, що немає такого поняття як автоматична провина. Саме тому в нас є присяжні, і вам належить вирішити, чи знав Дуґ Ренфро, що робив. Чи знав він, що в його домі поліція? Коли він кинувся в коридор і побачив рух силуетів у темряві, про що він подумав? Я скажу вам. Він перелякався. Він був переконаний, що якісь небезпечні злочинці вломилися до його оселі і почали стріляти. І що найважливіше — він не знав, що то були офіцери поліції. Якщо він не знав, його не може бути визнано винним. Це ж могли бути й не офіцери поліції, хіба ні? Для чого копам заходити в його будинок, якщо він не зробив нічого незаконного? Чому вони заявилися о третій ранку, коли всі спали? Чому вони не постукали у двері, не натиснули кнопку дзвінка? Чому вони вибили передні і задні двері? Чому, чому, чому? Поліцейські не можуть поводитися настільки обурливо. Чи можуть?