Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 90
Джон Гришэм
Чак Фінні невимовно нудний, він починає промову замогильним «Пані та панове, це трагічний випадок». Та годі тобі, Чаку. Невже це — найкраще з того, на що ти спроможний?
Фінні не в захваті від цієї справи, та він навіть не думає махнути на все рукою. Надто багато людей за усім цим стежать, надто високі ставки. Тепер, коли пролунав сигнал до початку, гра почалася. І мета гри — не правосуддя; із цієї миті йдеться лише про перемогу. Йому чудово вдається описати небезпеки роботи поліцейського, тим паче в наш час — час збройних нападів, сучасної зброї, наркобанд і тероризму. Сучасні полісмени самі часто стають мішенями, жертвами надзвичайно небезпечних бандитів, які зневажають офіційну владу. Довкола нас — війна: з наркоторгівлею, з тероризмом, із чималою кількістю негативних явищ, тож наші відважні правоохоронці мають усі підстави застосовувати зброю. Саме тому розумні люди, яких ми обрали до законодавчих органів, шість років тому вирішили, що людина, так, навіть господар будинку, порушує закон, відкриваючи вогонь по поліцейських, коли вони просто виконують свою роботу. Саме тому Дуґ Ренфро є винним, з погляду закону. Він стріляв по наших поліцейських і поранив офіцера Скотта Кістлера, досвідченого правоохоронця, який лише виконував свій обов’язок.
Фінні робить правильні акценти, і його промова справляє непогане враження. Кілька присяжних кидають на мого підзахисного несхвальні погляди. Що не кажіть, він вистрелив у копа. Однак Фінні доволі обережний. Факти не на його користь, незалежно від того, що написано в законі. Він чудово це розуміє і завершує промову вже за десять хвилин. Рекорд для прокурора.
Суддя Пондер оголошує:
— Пан Руд, від сторони захисту.
Оскільки я адвокат захисту у кримінальних справах, нечасто трапляється, щоб факти були на моєму боці. Але коли вже таке стається, то не слід вдаватися до тонких натяків. Треба бити ними потужно і швидко, а потім дивитися на результат. Я з найпершого дня вірив, що можу виграти цю справу за рахунок вступної промови. Жбурляю на трибуну свій блокнот і дивлюсь на присяжних. Просто в очі кожному з них.
— Першим застрелили його пса Спайка, — починаю я, — 12-річного жовтого лабрадора, який заснув на своєму місці у кухні. Що такого зробив Спайк, щоб його вбили? Нічого, просто він опинився в тому місці у неправильний час. Чому вони вбили Спайка? Вони намагатимуться відповісти на це питання однією зі своїх стандартних відмазок. Розказуватимуть, що Спайк на них напав, так само як і всі інші собаки, яких вони вбили в ході вторгнень до приватних помешкань посеред ночі. За останні п’ять років, пані й панове, наші відважні спецпризначенці вбили принаймні тридцять невинних собак у цьому місті — від старих псів до маленьких цуценяток — які не робили нічого надзвичайного.