Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 68

Як і решта присутніх, скорбую під час церемонії. Панує атмосфера нерозуміння і гніву. Священик втішає, хоч сам до ладу не розуміє, що трапилось. Він намагається надати всьому якийсь сенс, та це завдання непосильне. Коли він завершує і ридання гучнішають, спускаюсь сходами й виходжу в бічні двері.

Через дві години у мене дзвонить телефон. Це Дуґ Ренфро.

6.

Таким адвокатам, як я, доводиться працювати таємно. Моїх опонентів захищають посади, форма і чималі можливості, надані державною владою. Вони стоять на сторожі правопорядку, натхненні складеними присягами і службовими обов’язками, та коли вони безсовісно обманюють, то мені доводиться обманювати ще більше.

У мене мережа контактів і джерел інформації. Друзями їх не назвеш, адже дружба передбачає певні зобов’язання. Яскравий приклад — Нейт Спуріо, чесний коп, який не візьме ані цента за інсайдерську інформацію. Я пропонував. Другий такий приклад — репортер «Кронікл», за нагоди ми з ним обмінюємося чутками. Абсолютно безкоштовно. Один із моїх улюбленців — Оукі Швін, от Оукі завжди бере гроші.

Оукі належить до середньої ланки клерків у канцелярії федерального суду міста. Свою роботу він ненавидить, колег зневажає і ніколи не гребує можливістю підзаробити. А ще він розлучений, зловживає алкоголем і постійно тримається на межі сексуальних домагань на робочому місці. Цінність Оукі визначається його можливостями маніпулювати випадковим розподілом справ у суді. Поданий цивільний позов повинен за збігом обставин потрапляти до одного з шести федеральних суддів. Розподіл виконує комп’ютер. Ця невеличка процедура, на перший погляд, працює цілком добре. Завжди є суддя, якому ви віддали б перевагу. Це залежить від суті справи і, можливо, від вашої історії в судових залах, однак хто перейматиметься, коли процедура цілком випадкова? Натомість Оукі вміє підлаштовувати програмне забезпечення так, щоб вийти саме на потрібного вам суддю. За це він бере плату, і то чималу. До того ж його можуть упіймати, хоч він і запевняє мене, що не можуть. Якщо його піймають, то звільнять і, ймовірно, притягнуть до відповідальності, та Оукі до такої ймовірності байдуже.

На його прохання зустрічаємося в убогому стрип-клубі далеко від центру міста. Відвідувачі — самі сині комірці. Стриптизерок краще не описувати. Повертаюся до сцени спиною, щоб не бачити. Намагаюся перекричати галас:

— Завтра подаю позов. Ренфро, останнє вторгнення наших спецпризначенців до будинку.

— Оце так дивина, — сміється він. — Дай-но вгадаю, на твою думку, забезпечити правосуддя найкраще вдасться під головуванням Його Честі Арні Семсона.

— Молодець.

— Йому сто десять років, у нього вищий статус, він при смерті, і взагалі він каже, що більше не береться за справи. Хіба таких не слід відправляти на пенсію?