Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 66

Напарник лишається у фургоні на парковці, стереже, чи не нагодиться якийсь інший коп із наміром купити бейгл. Ми усамітнюємося в кутку, поглядаємо на двері.

— Ох, хлопче, — каже Нейт, — усе так непросто.

— Викладай.

Він починає з арешту Ланса, конфіскації його комп’ютера, явних доказів того, що хлопець є дрібним наркодилером, та його детального зізнання у користуванні роутером Ренфро. Їхні комп’ютери кришталево чисті, однак післязавтра Дуґу висунуть обвинувачення. Кістлера виправдають у всіх його діях. Типове покривання.

— Хто там був? — цікавлюсь я, і він подає мені складений аркуш паперу.

— Восьмеро, усі з нашого департаменту. Ані поліції штату, ані федералів.

Якщо я досягну свого, вони фігуруватимуть як обвинувачені у позові про відшкодування збитків — ну, не знаю, скажімо, — на 50 мільйонів доларів.

— Хто всім керував? — питаю.

— А ти як думаєш?

— Сумеролл?

— Вгадав. Саме так показали в новинах. Мовляв, лейтенант Чіп Сумеролл веде своїх безстрашних солдатів у спокійний дім, в якому всі сплять, і заарештовує того чоловіка. Ти подаватимеш до суду?

— Я поки що не взявся за цю справу, але планую.

— Здається, ти першим кинувся до машин швидкої.

— Лише до тих, які мене цікавили. Свого я доможуся.

Спуріо відкушує бейгл із цибулею, запиває кавою і каже:

— Ці хлопці зовсім втратили гальма, Руде. Ти маєш їх зупинити.

— Не вийде, Нейте. Мені не вдасться їх зупинити. Хіба що час від часу ставити їх у незручне становище, що коштуватиме Сіті певних грошей, але те, що вони виробляють тут, відбувається всюди. Ми живемо в поліцейській державі, копів усі підтримують.

— Виходить, ти — остання лінія оборони?

— Десь так.

— Помагай нам, Боже.

— Атож. Спасибі за допомогу. Я віддячу.

— Нема за що.

4.

Дуґ Ренфро надто слабкий фізично і виснажений морально, щоб зі мною спілкуватися. А оскільки спілкування може відбуватися тільки в його лікарняній палаті, то в будь-якому разі це погана ідея. Копи стережуть двері так, ніби його очікує смертна кара. Конфіденційної розмови не вийшло б. Тож я зустрічаюся з Томасом Ренфро і двома його сестрами у кав’ярні неподалік од шпиталю. Усі троє все ще приголомшені жахіттям минулої ночі, виснажені, розгублені, сердиті, згорьовані, і вони відчайдушно потребують поради. Вони забувають про каву і, здається, одразу вдовольняються тим, що хід розмови я беру на себе. Без найменшого бахвальства пояснюю, хто я такий, чим займаюся, звідки взявся і як захищаю своїх клієнтів. Розповідаю їм, що я не звичайний адвокат. У мене нема затишного офісу, оздобленого деревом і шкірою. Я не працюю ні у великій, ні у престижній, ні ще в якійсь подібній фірмі. Я в не дуже добрих стосунках із адвокатською колегією. Я самотній борець, відступник, який протистоїть системі й ненавидить несправедливість. А зараз я тут, бо знаю, що має трапитися з їхнім батьком і з ними.