Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 66
Джон Гришэм
Напарник лишається у фургоні на парковці, стереже, чи не нагодиться якийсь інший коп із наміром купити бейгл. Ми усамітнюємося в кутку, поглядаємо на двері.
— Ох, хлопче, — каже Нейт, — усе так непросто.
— Викладай.
Він починає з арешту Ланса, конфіскації його комп’ютера, явних доказів того, що хлопець є дрібним наркодилером, та його детального зізнання у користуванні роутером Ренфро. Їхні комп’ютери кришталево чисті, однак післязавтра Дуґу висунуть обвинувачення. Кістлера виправдають у всіх його діях. Типове покривання.
— Хто там був? — цікавлюсь я, і він подає мені складений аркуш паперу.
— Восьмеро, усі з нашого департаменту. Ані поліції штату, ані федералів.
Якщо я досягну свого, вони фігуруватимуть як обвинувачені у позові про відшкодування збитків — ну, не знаю, скажімо, — на 50 мільйонів доларів.
— Хто всім керував? — питаю.
— А ти як думаєш?
— Сумеролл?
— Вгадав. Саме так показали в новинах. Мовляв, лейтенант Чіп Сумеролл веде своїх безстрашних солдатів у спокійний дім, в якому всі сплять, і заарештовує того чоловіка. Ти подаватимеш до суду?
— Я поки що не взявся за цю справу, але планую.
— Здається, ти першим кинувся до машин швидкої.
— Лише до тих, які мене цікавили. Свого я доможуся.
Спуріо відкушує бейгл із цибулею, запиває кавою і каже:
— Ці хлопці зовсім втратили гальма, Руде. Ти маєш їх зупинити.
— Не вийде, Нейте. Мені не вдасться їх зупинити. Хіба що час від часу ставити їх у незручне становище, що коштуватиме Сіті певних грошей, але те, що вони виробляють тут, відбувається всюди. Ми живемо в поліцейській державі, копів усі підтримують.
— Виходить, ти — остання лінія оборони?
— Десь так.
— Помагай нам, Боже.
— Атож. Спасибі за допомогу. Я віддячу.
— Нема за що.
Дуґ Ренфро надто слабкий фізично і виснажений морально, щоб зі мною спілкуватися. А оскільки спілкування може відбуватися тільки в його лікарняній палаті, то в будь-якому разі це погана ідея. Копи стережуть двері так, ніби його очікує смертна кара. Конфіденційної розмови не вийшло б. Тож я зустрічаюся з Томасом Ренфро і двома його сестрами у кав’ярні неподалік од шпиталю. Усі троє все ще приголомшені жахіттям минулої ночі, виснажені, розгублені, сердиті, згорьовані, і вони відчайдушно потребують поради. Вони забувають про каву і, здається, одразу вдовольняються тим, що хід розмови я беру на себе. Без найменшого бахвальства пояснюю, хто я такий, чим займаюся, звідки взявся і як захищаю своїх клієнтів. Розповідаю їм, що я не звичайний адвокат. У мене нема затишного офісу, оздобленого деревом і шкірою. Я не працюю ні у великій, ні у престижній, ні ще в якійсь подібній фірмі. Я в не дуже добрих стосунках із адвокатською колегією. Я самотній борець, відступник, який протистоїть системі й ненавидить несправедливість. А зараз я тут, бо знаю, що має трапитися з їхнім батьком і з ними.