Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 64

Починається прогноз погоди, я йду в душ.

Напарник заїжджає по мене о восьмій, прямуємо до шпиталю. Дуґ Ренфро все ще у хірургії. Рани офіцера Кістлера не становлять загрози життю. Копи всюди. У переповненій кімнаті очікування Напарник вказує на групу приголомшених людей, які сидять поруч і тримаються за руки.

Не вперше замислююсь над запитанням: чому копи просто не подзвонили у двері в якийсь прийнятний час і не поговорили з паном Ренфро? Двоє копів у цивільному одязі чи, скажімо, тільки один у формі? Чому? Відповідь проста: вони вважають себе частиною виняткової елітної сили, а ще їм потрібні гострі враження, і от — невинні жертви потрапляють до лікарні.

Томасу Ренфро близько сорока. За даними Напарника, він окуліст, працює тут неподалік. Дві його сестри живуть не так близько, їх у шпиталі ще нема. Важко ковтаю і підходжу до нього. Він хоче від мене відмахнутися, але я знову й знову повторюю, що нам потрібно поговорити. Нарешті він погоджується усамітнитися в кутку. Бідолаха, він чекає на своїх сестер, щоб разом поїхати до моргу і почати приготування до похоронів загиблої матері, в той час як їхній батько все ще в лікарні. Я перепрошую за свою надокучливість, а коли пояснюю, що вже мав справи з цими копами у подібній ситуації, він прислухається до мене уважніше.

Він тре почервонілі очі і промовляє:

— Здається, я вас уже десь бачив.

— Можливо, в новинах. Я веду кілька гучних справ.

Повагавшись, він уточнює:

— А ця справа — яка?

— Буде ось що, пане Ренфро. Ваш батько не скоро повернеться додому. Коли лікарі його відпустять, копи заберуть його до в’язниці. Його звинуватять у замаху на вбивство офіцера поліції. Максимальний термін — двадцять років. Заставу для нього призначать розміром із мільйон доларів Словом, якусь неймовірну, а він не зможе її внести, бо прокурор заморозить його активи. Будинок, банківські рахунки, геть усе. Він ні до чого не матиме доступу — саме так і клепаються обвинувачення.

Ніби цій нещасній людині мало було потрясінь за останні п’ять годин. Він заплющує очі й хитає головою, але слухає. Тож я продовжую:

— Причина, з якої я вас зараз турбую, полягає в тому, що важливо негайно подати цивільний позов. Бажано завтра. Смерть вашої матері як наслідок неправомірних дій, напад на вашого батька, застосування надмірної сили, некомпетентність поліції, порушення прав тощо. Я все це викладу. Раніше я таке вже робив. Якщо нам пощастить із суддею, то у мене одразу з’явиться доступ до їхніх внутрішніх матеріалів. Поки ми тут розмовляємо, вони маскують свої помилки, а в цьому вони справжні майстри.

Він важко опускається, вагається якийсь час, а тоді каже:

— Це занадто.

— Розумію, — протягую йому свою візитівку. — Подзвоніть мені, як тільки зможете. Я постійно борюся з тими виродками, тож правила знаю. Вам зараз дуже погано, але, на жаль, найгірше ще попереду.