Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 63

Першою жертвою був один простий чоловік на ім’я Сонні Верт, який жив на краю міської околиці — місцевості, від якої ріелтори прагнули триматися подалі. Сонні, його дівчина і кілька її дітей спали о 2:00, коли в їхньому домі пролунав звук, схожий на вибух. Будинок був не бозна-який, та насправді це не мало значення. Стіни двигтіли, стояв гуркіт, і Сонні спершу подумав, що то налетіло торнадо.

Ні, всього лише поліція. Пізніше вони заявлятимуть, що стукали у двері і натискали дзвінок, однак ніхто всередині будинку нічого не почув, аж поки танк не в’їхав через переднє вікно і не зупинився посеред вітальні. Пес, нечистокровний спанієль, намагався втекти через утворену діру, однак його був застрелив відважний офіцер. На щастя, жертв більше не було, хіба що Сонні дві доби провів у шпиталі зі скаргами на болі в грудині. Звідти його перевели до в’язниці на тиждень — поки не внесуть заставу. Його злочини: букмекерство, азартні ігри. Копи і прокурори заявили, що Сонні був частиною відповідного кола, тобто і змовником, і членом злочинного угруповання, і тому подібне.

Від імені Сонні я подав позов до Сіті щодо застосування «надмірної сили» і відсудив мільйон доларів. До слова, із цієї суми жоден цент не було взято з кишень копів, які планували той рейд. Як завжди, усе було сплачено за рахунок платників податків. Кримінальні обвинувачення, висунуті Сонні, пізніше були скасовані, тобто рейд виявився абсолютним марнуванням часу, грошей та енергії.

Сьорбаючи каву й розглядаючи місце події, міркую собі: подружжю Ренфро насправді пощастило, що для штурму їхнього будинку танк так і не задіяли. Чому було вирішено про всяк випадок поставити його на під’їзній доріжці — ми ніколи не дізнаємось. Якби вісьмох солдатів виявилось недостатньо, якби Ренфро змогли якимось чином контратакувати, тоді задіяли б танк — і рознесли б вітальню.

Камера фокусується на двох копах, які стоять біля танка, у кожного з них — заряджена рушниця. Кожен важить не менше трьохсот фунтів. Один у сіро-зеленій камуфляжній формі, ніби зібрався у ліс полювати на дичину. Другий одягнутий в бежево-коричневий камуфляж, ніби зібрався переслідувати бойовиків у пустелі. Ці два типи стоять на під’їзній доріжці будинку в передмісті, за п’ятнадцять хвилин од центру сучасного міста з мільйоном мешканців, і вбрані вони в камуфляж. Прикро і страшно у цьому видовищі те, що ці лобурі навіть не здогадуються, наскільки безглуздий вигляд мають. Де там, вони поводяться зарозуміло й пихато. Вони — герої екрана, правильні хлопці, які боряться з поганими. В одного їхнього побратима влучили, його поранили, він став жертвою обов’язку, і вони через це лютують. На сусідів через дорогу вони зиркають спідлоба. Одне недоречне слово — і вони почнуть стріляти. Пальці вони тримають на спускових гачках.