Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 62

Поліція провела в будинку кілька годин і зібрала усі можливі докази, зокрема ноутбуки. Протягом двох годин — ще до світанку — вони з’ясували, що комп’ютери подружжя Ренфро ніколи не використовували для торгівлі наркотиками. Вони зрозуміли, що припустилися помилки, але відверте визнання — це зовсім не їхній стиль. Вигороджування почалося негайно, коли командир загону спецпризначення суворо повідомив телевізійним репортерам на місці подій, що господарів будинку підозрювали в незаконному обігу наркотиків, а сам власник, пан Дуґ Ренфро, намагався убити кількох офіцерів.

Коли Дуґ отямився після операції, через шість годин після вогнепального поранення, йому повідомили про загибель дружини. Також йому сповістили, що зазіхачами насправді були офіцери поліції. Неборака такого й уявити не міг, він думав, що до його будинку ввірвалися озброєні бандити.

2.

Мій мобільний дзвонить о 6:45. Я саме обходжу стіл, лаштуючись неймовірним ударом загнати дев’яту кулю в кутову лузу. Я пив міцну каву і змарнував забагато ударів за останню годину. Хапаю телефон, дивлюсь на номер абонента і відповідаю:

— Добрий ранок.

— Ти не спиш? — питає Напарник.

— Вгадай, — я вже багато років не сплю о 6:45. Власне, як і Напарник.

— Тебе можуть зацікавити новини.

— Що там?

— Судячи з усього, наші іграшкові солдатики щойно засипалися ще на одному вторгненні в помешкання. Є жертви.

— Дідько! — лаюся, хапаючись за пульт. — Потім. — В одному кутку моєї вітальні втиснуті невеличка софа і крісло. Навпроти них висить широкоформатний телевізор HD, закріплений на стелі. Я опускаюся в крісло одночасно з тим, як на екрані з’являється перше зображення.

Сонце ще не зійшло, але освітлення достатньо, щоб розгледіти погром. На подвір’ї перед будинком Ренфро аж кишить від поліцейських і рятувальників. Спалахи світла на задньому подвір’ї за спиною розгубленого й наляканого репортера. Сусіди в самих піжамах непорозуміло тупцюють по той бік вулиці. Місце події щедро обгороджене кількома рядами жовтогарячої поліцейської стрічки. Справді, це місце скоєння злочину, але я вже починаю сумніватися. Хто справжні злочинці? Телефоную Напарнику, кажу, щоб їхав до шпиталю і починав вивідувати.

На під’їзній доріжці Ренфро стоїть не що інше, як танк — з восьмидюймовим стволом, товстими резиновими шинами замість протекторів, пофарбований під камуфляж, із відкритою баштою, в якій саме сидить войовничий коп. Його обличчя сховане за байкерськими затемненими окулярами, увесь його вигляд свідчить про цілковиту готовність. Департамент поліції Сіті має лише один танк і дуже ним пишається. Використовують його всюди, де можна. Я знаю цей танк; у мене вже були пов’язані з ним справи.

Кілька років тому, невдовзі після терористичних атак 11 вересня, наш департамент поліції спромігся розкрутити Держбезпеку на кілька мільйонів баксів, щоб озброїтися і приєднатися до національної манії ЕБТ — Екстремальної боротьби з терором. Байдуже, що наше місто розташоване далеко від основних столиць, чи що не було жодних ознак наявності джихадистів де-небудь поблизу, чи що нашим копам й так не бракувало вогнепальної і холодної зброї. До всього байдуже — нам треба було підготуватися! Тож у наступній гонці озброєнь наші копи якось отримали новий танк. І щойно вони навчилися на ньому їздити, одразу, чорт забирай, настав час його використовувати.