Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 189
Джон Гришэм
За кілька хвилин кажу:
— Нашій таємниці нічого не загрожує. Вона нічого не повідомить школі, бо знає, що я зателефоную Аві.
— Ти справді так зробиш?
— Не змигнувши оком. Це війна, Наомі, війна без правил і без натяку на чесну боротьбу.
— Ти хочеш опікуватися Старчером?
— Ні. З мене не настільки хороший батько. Але я хочу залишитися значимим у його житті. Хтозна? Колись ми з ним можемо стати друзями.
Ніч ми проводимо у неї, спимо в суботу допізна. Ми обоє стомлені. Прокидаємося від звуків сильного дощу, вирішуємо приготувати омлет і з’їсти його в ліжку.
Останнім від сторони захисту свідчить сам підзахисний. Перед ніж викликати його в понеділок вранці, передаю судді і прокурору лист, якого я написав до Тадео Запате. Листом я письмово інформую його про те, що свідчитиме він усупереч порадам власного адвоката. Напередодні я тренував його дві години, і він вважає, що готовий.
Він присягається казати правду, нервово посміхається присяжним, і тут же усвідомлює, що бути на місці свідка доволі страшно. Усі витріщаються на нього, чекаючи, що ж він може сказати у свій захист. Судовий репортер запише кожне слово. Суддя зволікає, ніби готова виголосити швидкий вирок. Прокурору не терпиться на нього накинутись. Його мама в далекому задньому ряду має дуже схвильований вигляд. Він набирає повні груди повітря.
Розпитую про його минуле — сім’ю, освіту, роботу, відсутність судимостей, боксерську кар’єру й успіхи у змішаних єдиноборствах. Присяжним, як і решті присутніх, відео набридло, тож я його не показуватиму. Згідно з нашим сценарієм, говоримо про бій, і він докладно описує, що значить отримати так багато ударів. І йому, і мені відомо, що Краш не завдав багато серйозних ударів, але в журі цього ніхто не розуміє. Він розповідає присяжним, що не пам’ятає завершення поєдинку, але може пригадати розмиту картину того, як руку його супротивника підносять на знак перемоги, якої той не заслужив. Так, він зірвався, хоч він і справді не може згадати усього. Його переповнило відчуття несправедливості. Його позбавили кар’єри, вкрали успіх. Наступне, що він пам’ятає, — він у роздягальні, а на нього дивляться двоє копів. Він запитав у копів, хто переміг в поєдинку, і один з них перепитав: «У якому?» Вони одягнули на нього кайданки і пояснили, що його заарештовано за напад за обтяжливих обставин. Це збило його з пантелику, він не міг збагнути, що відбувалося. У в’язниці інший коп сказав йому, що Шон Кінґ у критичному стані. Він, Тадео, розплакався.
Він навіть сьогодні не може в це повірити. Його голос трохи тремтить, він щось витирає з лівого ока. Актор з нього не дуже добрий.
Коли я сідаю, Манчіні підхоплюється і вигукує перше запитання:
— Отже, пане Запате, скільки разів ви були неосудним?
Блискучий початок, чудова фраза, промовлена з певним сарказмом.
Він продовжує, щоб зробити з Тадео посміховисько. Коли ви вперше виявились неосудним? Скільки це тривало? Чи хтось постраждав того першого разу? Чи кожне ваше знетямлення супроводжується втратою пам’яті? Чи зверталися ви до лікаря через знетямлення?
