Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 167

Присяжний номер сорок сім піднімає руку, встає, каже, що його брат відсидів за ґратами за розбійний напад і, на відміну від пані Гаффінгауз, на нього, Марка Воттбурґа, кримінальний процес не справив хорошого враження.

Та Макс все одно розлого йому дякує. Ще хтось? Рук більше нема. Насправді є ще троє, припускаю, що мені про них відомо, а Максу — ні. Це підтверджує, що моє дослідження краще за його. А ще це сигнал для мене, що ці троє не зовсім передбачувані.

Макс продовжує в тій же манері цілий ранок. Він вступає на ще одну хистку територію — почуття жертви. Чи був хтось із вас жертвою насильницького злочину? Ви, члени вашої сім’ї, близькі друзі? Піднімаються кілька рук, Макс ретельно збирає інформацію, яка може знадобитися для вилучення.

Опівдні Її Честь, помітно виснажена двома годинами у президії і, певно, спрагла яблучних слайсів, оголошує перерву на дев’яносто хвилин. Тадео хоче лишитися на обід в судовій залі. Я ввічливо звертаюсь до його вартового, і той, на наш подив, погоджується. Напарник вибігає в магазинчик на вулиці й повертається з сендвічами і чипсами.

Поки їмо, тихо розмовляємо, не підвищуючи голосів, щоб секретарі і пристави нас не чули. У судовій залі більше нікого нема. Усвідомивши всю серйозність становища й атмосфери, Тадео трохи позбувся самовпевненості. Він відчував безжальні погляди тих, кого можуть викликати судити його. Він більше не вірить, що вони на його боці.

— У мене таке враження, що я їм не подобаюсь, — тихо каже він.

Отакий проникливий юнак.

12.

Макс завершує близько третьої і передає слово мені. Тепер мені відомо про цих людей більш ніж достатньо, і я готовий до відбору. Однак це моя перша можливість звернутися безпосередньо до вибірки, можливість закласти фундамент того, що кожен юрист сподівається виростити в певний рівень довіри. Я бачив їхні обличчя, я знаю, що чимало з них вважають Макса підлабузником, навіть трошки дурником. У мене багато вад і поганих звичок, але до лестощів я не вдаюсь. Я не дякую їм за те, що вони тут — їх викликали повістками, вибору в них не було. Я не вдаю, що ми робимо щось видатне, і що вони є його частиною. Я не розхвалюю нашу систему судочинства.

Натомість я говорю про презумпцію невинуватості в широкому плані. Переконую їх запитати себе, чи вони вже не вирішили, що мій клієнт у чомусь винен, бо інакше його б тут не було. Це властиво людській природі. Так діють наше сучасне суспільство і культура. Є злочин, арешт, ми бачимо обвинуваченого по телевізору і з полегшенням віримо, що поліція впіймала того, кого потрібно. Раз — і все. Злочин розкрито. Винуватець під арештом. Ми звикли ніколи, ніколи не зупинятися й не казати: «Хвилиночку, його винуватість не доведено і він має право на справедливий процес». Ми поспішаємо вчинити правосуддя.

— Питання, пане Руд? — клекоче Повільно у свій мікрофон.

Не зважаю на неї, вказую на Тадео і питаю, чи можуть вони щиро ствердити, що на цю мить вони вірять в його абсолютну невинуватість.