Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 168

Звичайно, ніхто не відповідає, адже ніхто з потенційних присяжних ніколи не скаже, що вже прийняли рішення.

Далі переходжу до теми ваги доказів, говорю про це, доки Максу не уривається терпець. Він встає, розчаровано розводить руки і каже:

— Ваша честь, він не опитує вибірку. Він читає лекцію з юриспруденції.

— Підтримую. Або ставте запитання, або сідайте, пане Руд, — ледь не грубо погоджується з ним Повільно.

— Дякую, — відповідаю, як розумник, яким я і є. Оглядаю перші три ряди й кажу: — Тадео не зобов’язаний свідчити, не зобов’язаний викликати ніяких свідків. Чому? Тому що відповідальність за доведення його провини лежить на обвинуваченні. А тепер припустімо: він скаже, що не стане за трибуну. Чи матиме це значення для вас? Чи примусить це вас думати, що він щось приховує?

Я постійно до цього вдаюся, та рідко коли отримую відповідь. Однак сьогодні присяжний номер сімнадцять хоче щось сказати. Боббі Морріс, тридцять шість років, білий, муляр. Він підносить руку, я йому киваю.

— Якби я був присяжним, — каже він, — то вважав би, що він має свідчити. Я хотів би вислухати підсудного.

— Дякую, пане Морріс, — приязно відповідаю я. — Ще хто-небудь?

Крига скресла, тож іще кілька піднімають руки, і я обережно ставлю додаткові запитання. Як я і сподівався, все більше долають власні комплекси, і це переростає в дискусію. Зі мною легко заговорити, я симпатичний, чесний хлопець з почуттям гумору.

Коли я завершую, Її Честь повідомляє, що присяжних ми обиратимемо до того, як розійдемось по домівках, і дає нам п’ятнадцять хвилин на перегляд нотаток.

13.

Електронний лист від Джудіт: «Старчер і досі засмучений. Батько з тебе нікудишній. Побачимося у суді».

Хочеться різонути щось у відповідь, та навіщо? Ми з Напарником їдемо з суду. Вже стемніло, минула сьома вечора, день видався важкий. Зупиняємося біля бару на пиво і сендвічі.

Дев’ять білих, один чорний, один латиноамериканець, одна в’єтнамка. Їхні імена і обличчя стоять перед очима, я хочу про них поговорити. Напарник, як завжди, уважно слухає і мало коментує. Він провів у судовій залі майже весь час за останні два дні, і журі йому подобається.

Зупиняюся після другого пива, хоч насправді випив би ще кілька. О дев’ятій Напарник підвозить мене до Арні, і я зо чверть години розважаюся безалкогольними напоями, чекаючи на Нейта. Нарешті він з’являється, замовляє цибулеві кільця і вибачається за спізнення.

— Як там процес? — цікавиться він.

— Сьогодні надвечір визначилися з присяжними. Вранці будуть вступні промови, а тоді Манчіні почне викликати свідків. Все просуватиметься доволі швидко. Що з угодою?

Він хапає велике хрустке кільце і зосереджено його жує, роззираючись довкола. Тут порожньо. Він ковтає й каже:

— Все добре. Вуді дві години тому зустрівся з Манчіні і звільнив його. Замінив його на шістку, який готувався з самого ранку рухатись в напрямку скасування судового процесу. Манчіні поступився і погодився підіграти. Він хоче зустрітися з тобою і суддею завтра о 8:30.