Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 165

— То Рой Кемп не здався?

— Можна так сказати. Він смикає за всі ниточки, які знаходить. Він у відчаї — і не сказав би, що я його звинувачую. А ще він ненавидить тебе, бо вважає, що ти приховуєш інформацію.

— Треба ж таке. Мені шкода. Перекажи йому, що я його також ненавиджу за те, що він викрадав мою дитину, але нічого особистого. Якщо він добереться до мера, який може добратися до Манчіні, то ми зможемо домовитись.

— Слухай, ну це в процесі. У русі.

— Ну то варто цей рух прискорити. Ми саме обираємо присяжних, і, судячи з того, що я почув і побачив, у мого хлопця великі проблеми.

— Я тебе почув.

— Дякую. Ми можемо завтра почати викликати свідків, а їх небагато. До п’ятниці це може закінчитись. Угоду треба укладати швидко. П’ять років, окружний виправно-трудовий заклад, раннє умовно-дострокове звільнення. Ясно, Нейте? Чи всі дійові особи розуміють умови угоди?

— Ясно як день. Нічого складного.

— То скажи їм, щоб діяли. Ці присяжні можуть запроторити мого хлопця за ґрати.

Він виймає з рота сигарету, вдихає на повні груди й питає:

— Ти ввечері будеш неподалік?

— Думаєш, я їду з міста?

— Можливо, нам треба буде переговорити.

— Неодмінно, але зараз мушу поспішати. Процес у мене зараз такий, що ми вишукуємо, кого б із присяжних підкупити.

— Не розчув ані слова, хоч, якщо чесно, я не дивуюся.

— Побачимось, Нейте.

— Залюбки.

— І тобі треба кинути курити.

— Слухай, про себе потурбуйся. У тебе своїх проблем вистачає.

11.

Повільно запізнюється в суд, що, з одного боку, не так уже й нечувано, адже вона — суддя, і без неї нічого не почнеться. З іншого боку, це помітний етап її кар’єри, і можна було б очікувати, що вона прибуватиме раніше, щоб посмакувати цей момент. Та я давним-давно засвоїв, що не варто марнувати час, аналізуючи, чому судді роблять вчинки, які вони роблять.

Усі прочекали принаймні годину, не знаючи нічого про причину затримки, аж тут підхоплюється судовий розпорядник і закликає до порядку. Її Честь волочеться до свого місця так, ніби вже несе на собі жахливий тягар відповідальності, і каже всім сідати. Без вибачень, без пояснень? Виголошує деякі вступні зауваження — нічого, що хоча б здаля скидалося б на нове, а коли видихається, каже:

— Пане Манчіні, можете опитувати вибірку від сторони штату.

Макс миттю підхоплюється і пихато походжає уздовж дерев’яних перил, які відділяють нас від глядачів. Судова зала знову повна: по один бік дев’яносто двоє присяжних, по другий — принаймні стільки ж репортерів і глядачів. Навіть попід стінами стоять. У Макса рідко буває така аудиторія. Він починає жахливий сентиментальний монолог про те, яка честь для нього просто бути в цій кімнаті, представляти інтереси порядних людей нашого міста. Почуття честі, почуття обов’язку, і ще багато почуттів. За кілька хвилин я помічаю, як деякі присяжні починають супитись і кидають на нього промовисті погляди: «Цей чувак не жартує?»

Після того, як він надто довго говорить про себе, я поволі встаю, дивлюсь на Її Честь і кажу:

— Пані суддя, може, на цьому досить?

— Пане Манчіні, — погоджується вона, — у вас є якісь питання до вибірки?