Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 135

Напарник у халаті сидить на оглядовому столі, права рука забинтована. Обдивляюсь його і кажу:

— Ну, розповідай.

Він виходив з цілодобового ресторанчика, де готують курятину з собою, з їжею для себе і своєї мами. Сів у фургон, здав назад, і та клята штуковина вибухнула. Вибуховий пристрій, ймовірно, з розряду бензинових, ймовірно, прикріплений до бензобака і приведений в дію дистанційно з одного із автомобілів неподалік. Напарнику вдалося вибратися, він пригадує, як кинувся на асфальт в охопленій полум’ям куртці. Він відповз подалі і дивився, як фургон перетворюється на вогняну кулю. Невдовзі наспіли копи і пожежні, усе закрутилося. Він не міг знайти свій телефон. Лікар розрізав на ньому куртку, його занесли у швидку. Коли його привезли до відділення невідкладної допомоги, хтось подав йому його телефон.

— Пробач, босе, — каже він.

— Ти ні в чому не винен. Ти ж знаєш, той фургон був добре застрахований саме від таких випадків. Купимо собі новий.

— Я замислювався над цим, — погоджується він, кривлячись від болю.

— Серйозно?

— Так, босе. Може, нам варто придбати щось не настільки помітне, не таке, яке легко вистежити й переслідувати. Розумієш мене? Скажімо, якось я їхав швидкісним шосе і мене обігнав білий вантажний фургон зі служби доставки квітів. Звичайний, білий, такого ж розміру, як і наш, і я подумав собі: «Ось як треба. Ніхто не звертатиме уваги на білий фургон з написами і цифрами на боках». І це правда. Треба спробувати, бос, не виділятися з натовпу.

— І що ж саме ми напишемо на нашому новому фургоні?

— Не знаю, щось вигадане. Упаковка Піта. Квіти від Фреда. Цегляна кладка Майка. Це насправді не має значення, просто щось таке, щоб не випадати з потоку.

— Не думаю, що моїм клієнтам сподобається звичайний білий фургон з фейковим написом. Мої клієнти дуже проникливі.

Він сміється. Останнім клієнтом, який заходив у мій фургон, був Арч Сванджер — імовірний серійний убивця. Раптом з’являється молодий лікар, мовчки стає між нами. Він оглядає пов’язки і зрештою цікавиться у Напарника, як той почувається.

— Я хочу додому, — каже він. — На ніч я не залишусь.

Лікар з цим згоден. Він допомагає забинтованому Напарнику підвестися, дає йому якісь знеболювальні і зникає. Медсестра записує рекомендації пацієнту і заповнює документи. Напарник надягає те, що не згоріло — труси, шкарпетки, черевики — і виходить замотаний в дешеве простирадло. Ми залишаємо шпиталь, їдемо до ресторану зі смаженими курчатами.

Майже друга ночі, поліцейська машина досі припаркована біля місця злочину. Яскраво-жовті стрічки оточують фургон, який тепер не що інше, як тліюча почорніла рама.

— Будь тут, — кажу Напарнику, а сам виходжу.

Проходжу сорок кроків, зупиняюся перед жовтою стрічкою, назустріч мені поспішає коп.