Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 127

За хвилину мій телефон дзвонить ще раз. Це знову Ріардон:

— Послухайте, Руде, ви нічого не доб’єтеся, якщо будете мусолити цю тему, ставити безліч запитань, залучати пресу, маячити перед камерами, словом, робити все, що звикли. Ми самі займемось журналістами, дамо їм зрозуміти, що вам вдалося це драматичне визволення після анонімного телефонного дзвінка. Наше розслідування щодо кіднепінгу триватиме, але виявиться безрезультатним. Ми з вами порозумілися, Руде?

— Так, я все розумію. — Зараз я готовий погодитись на що завгодно.

— Легенда така: хтось ухопив вашу дитину, але малий шибеник швидко набрид, може, тому, що багато в чому поводиться, як ви. Хлопця позбулися на стоянці далекобійників. Зрозуміли легенду, Руде?

— Зрозумів, — кидаю я крізь зуби, ніби вже прикусив язика, щоб не розбовкати жодного огидного слова з цієї збірки легенд.

Стоянка далекобійників залита світлом і заповнена стрункими рядами фур. Ми різко гальмуємо, я кидаюся досередини. Напарник лишається у фургоні — стежити за кожним, хто може стежити за нами. У ресторані людно — пора сніданку. У повітрі важкий запах жиру. За столами міцні водії-далекобійники наминають панкейки і сосиски. Повертаю до кутка, бачу кабінки, минаю одну, другу, третю, а в четвертій кабінці, зовсім один, маленький Старчер Вітлі усміхається з-за великої порції шоколадного морозива.

Цілую його в маківку, куйовджу йому волосся і сідаю навпроти.

— З тобою все добре? — питаю я.

— Здається, добре, — здвигає плечима він.

— Тебе хто-небудь ображав?

Мотає головою. Ні.

— Розкажи мені, Старчере. Чи хто-небудь поводився з тобою погано?

— Ні. Вони були дуже ввічливі.

— Хто — вони? Хто був з тобою, відколи ти зник з парку в суботу?

— Ненсі і Джо.

Біля кабінки зупиняється офіціантка. Замовляю каву і яєчню.

— Хто привів сюди дитину? — питаю в неї.

— Не знаю, — озирнувшись, каже офіціантка. — Тут щойно була якась жінка, сказала, що дитина хоче порцію морозива. Певно, вона відійшла. Я так розумію, за морозиво заплатите ви.

— Залюбки. У вас є камери спостереження?

Вона киває за вікно:

— Отам надворі є, тут нема. А що таке?

— Нічого. Дякую.

Щойно вона відходить, допитуюсь у Старчера:

— Хто привів тебе сюди?

— Ненсі, — він бере трошки морозива.

— Послухай, Старчере, я хочу, щоб ти на мить відклав ложку і розповів мені, що трапилось, коли ти пішов до туалету в парку. Ти бавився човном, захотів пісяти і пішов до вбиральні. А тепер розповідай, що сталося.

Він повільно встромляє ложку в морозиво і так її залишає.

— Ну, мене раптово вхопив той великий чоловік. Я подумав, що він поліцейський, бо він був у формі.

— У нього був пістолет?

— Не думаю. Він заніс мене в машину, яка стояла біля туалету. Там за кермом був ще один чоловік, і вони дуже швидко звідти поїхали. Вони казали, що везуть мене до шпиталю, бо з бабусею сталося щось недобре. Вони сказали, що ти будеш у шпиталі. Так ми їхали, їхали, виїхали з Сіті, і там, за містом, вони лишили мене з Ненсі і Джо. Чоловіки поїхали, і Ненсі сказала, що з бабусею все буде добре, і що скоро ти заїдеш забрати мене.