Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 123

Лін Колфакс каже, що вже стикався з подібними випадками, і найкраще для нас зараз — зустрітися в центральному управлінні, в його кабінеті, і обговорити наступні кроки. Це може бути викрадення, зникнення, або викрадення з метою викупу, і кожен з цих трьох варіантів потребує вжиття різних заходів.

Відвожу матір до свого помешкання, там її зустрічає Напарник. Він подбає про неї кілька годин. Вона винуватить себе, що не була достатньо уважною, а ще скаржиться, що та сука Джудіт навіть не помітила її присутності.

— Навіщо ти взагалі одружувався з тією жінкою? — допитується вона. Мовляв, це не могло бути з власної волі. Та невже, мамо? Може, обговоримо це пізніше?

У Колфакса охайний стіл і тиха, заспокійлива атмосфера. Нам це не допомагає — ні мені, ні Джудіт. Ави, третьої з батьків, немає в місті. Він починає з історії про викрадення, яка одна з небагатьох мала щасливий фінал. Більшість закінчуються погано, мені це відомо. Я читав звіти. Із кожною годиною шанси на успіх тануть і тануть.

Він цікавиться, чи є хтось, кого ми можемо запідозрити. Родич, сусід, якийсь місцевий збоченець, хто-небудь? Ми хитаємо головами — ні. Я вже подумав про Лінка Скенлона і не готовий пов’язувати його з цим. Викрадення задля викупу — не його профіль. Усе, що він від мене хоче, — щоб я повернув 100 тисяч доларів готівкою, і я не можу повірити, що він вдався б викрадення мого сина, аби отримати гроші. Лінк, радше, волів би цього тижня зламати мені праву ногу, а наступного — зламати ліву.

Колфакс каже, що важливо одразу пообіцяти винагороду за інформацію. Радить починати з 50 тисяч доларів. Джудіт, єдина з опікунів, каже: «Я візьму це на себе». Сумніваюся, що вона може підписати чек на таку суму, але не заперечую.

— Поділимось, — кажу я, ніби йдеться про гру в карти.

Складна ситуація стає ще гіршою, коли батьки Джудіт приїздять і їх проводять в кабінет. Вони кидаються до своєї дочки і усі втрьох довго плачуть. Я стаю під стіною, якнайдалі від них. Вони не зауважують моєї присутності. Старчер живе з цими дідусем і бабусею половину часу, тож вони дуже прихильні до нього. Намагаюся зрозуміти їхнє горе, та я так довго ненавидів цих людей, що й досі не можу на них дивитися. Нарешті сівши, вони питають, що сталося, і я їм розповідаю. Колфакс подекуди доповнює мою розповідь окремими фактами. До кінця історії вони упевнені, що в усьому винен я. Чудово — хоч до якогось висновку дійшли.

Я не повинен залишатися в кабінеті. Перепрошую, залишаю будівлю й повертаюся до Лендингу. Поліція й досі тут, вони вештаються навколо човнової станції, не пускають людей до чоловічої вбиральні. Звертаюсь до них, висловлюю вдячність; вони співчувають. Під’їздить Напарник, каже, що мати випила два мартіні і ніби втихомирилась. Ми з ним розділяємося і блукаємо доріжками парку. Сонце сідає, тіні довшають. Напарник приносить мені ліхтарика, і ми продовжуємо пошуки у сутінках.