Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 121

І жертва, і переслідувач губляться у заростях, я ж вичікую, боячись ворухнутися. Тоді здаля долинають ще два постріли. Якщо другий хлопець наздогнав першого, нам принаймні не довелося на це дивитися. Ми ще трохи чекаємо, а тоді знов починаємо рухатись. Серце вистрибує з грудей, я стою і витріщаюся на густі дерева, як і всі інші. Коли стає зрозуміло, що небезпека позаду, глибоко вдихаю. Люди дивляться одне на одного з полегшенням, але трохи загальмовано. Невже ми справді бачили те, що бачили? Двоє поліцейських на велосипедах виїздять з-за рогу і зникають у гущавині. Десь здалеку чути сирену.

Дивлюсь на матір — вона й досі на телефоні, наче усе проґавила. Переводжу погляд на чоловічу вбиральню — Старчер все ще всередині. Рушаю за ним, лише підходжу покласти пульт на лавку поруч із матір’ю. Кілька чоловіків і хлопчиків зайшли і вийшли з туалету.

— Що це було? — питає вона.

— Життя у великому місті, — кажу я, відходячи від лави.

Старчера немає в туалеті. Вибігаю надвір і починаю роззиратися. Хапаю матір, кажу їй, що він загубився, і доручаю перевірити жіночий туалет. Кілька нескінченних хвилин ми удвох нишпоримо довкола, страх наростає з кожною секундою. Він не належить до того типу дітей, які здатні заблукати. Ні, Старчер мав би попісяти й одразу йти назад, до ставка, щоб продовжити заплив свого човна. Серце заходиться, я вкриваюся потом.

Двоє копів на велосипедах показуються з гущавини, вони нікого не везуть і прямують в наш бік. Зупиняю їх, повідомляю, що зник мій син, і вони негайно передають це по радіо. У паніці зупиняю інших і прошу їх допомогти.

Під’їздять ще двоє поліцейських на велосипедах. На території довкола Лендингу шириться паніка: усі вже знають, що зникла дитина. Поліція намагається очепити парк, щоб нікого не випустити, але тут є з десяток входів і виходів. Прибувають патрульні автомобілі. Гучне завивання сирен тільки посилює тривогу. Бачу чоловіка в червоному светрі. Здається, я бачив, як він заходив до туалету. Він каже, що так, він був там і бачив хлопчика біля пісуару. Все було гаразд. Ні, він не бачив, як малий виходив. Я бігаю туди-сюди по доріжках, які оперізують парк, кожного зустрічного питаю, чи бачили вони восьмирічного хлопчика, який загубився. На ньому були джинси і коричневий светрик. Ніхто його не бачив.

Минає трохи часу, намагаюся заспокоїтись. Він просто заблудився. Його не викрали. Не допомагає, я впадаю в паніку.

Жахлива історія, про яку читаєш, але думаєш, що з тобою такого ніколи не трапиться.

16.

Через півгодини моя мати на межі зриву. За нею, сидячи поруч на парковій лавці, наглядає лікар. Поліцейські просять мене також бути біля неї, але я не можу всидіти на місці. Всюди повно копів.

Помагай їм Боже.

Молодий чоловік в темному костюмі представляється Ліном Колфаксом. Він слідчий департаменту розшуку дітей поліції Сіті. Наскільки ж хворе суспільство, коли розшуком зниклих дітей займається окремий відділ поліції?