Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 122

Ми з ним обговорюємо останні хвилини. Я стою на тому самому місці, де стояв, коли Старчер рушив до туалету, розміщеного менш ніж у ста футах звідси. Я не зводив з нього очей, поки він не увійшов усередину, а тоді відволікся на звук стрілянини. Відтворюємо ситуацію крок за кроком, дрібниця за дрібницею.

У чоловічій вбиральні лише одні двері, вікон нема. Ані я, ані детектив Колфакс не можемо уявити, щоб хтось вхопив восьмирічного хлопчика і силоміць виніс його з приміщення, лишившись непоміченим. Але на ту мить більшість людей, які гуляли по Лендингу, зачаїлися за лавами чи за кущами, або полягали на землю, адже тут стріляли. Свідки це підтверджують. Ми оцінюємо тривалість обставин, які відволікли увагу, в п’ятнадцять чи двадцять секунд. Прірва часу, як на мене.

Через годину нарешті усвідомлюю, що Старчер не просто загубився. Його забрали.

17.

Найкращий спосіб повідомити Джудіт — дати їй побачити все на власні очі. Якщо з її сином відбувається щось недобре, вона ніколи мені не пробачить, вона завжди наполягатиме, що, оскільки я такий паршивий батько, настільки занедбав усі свої батьківські обов’язки, то його зникнення — цілковито моя провина. Чудово, Джудіт, ти перемогла — я в усьому винен.

Їй варто побачити місце злочину, особливо в присутності усіх цих копів.

Довго дивлюсь на свій мобільний і нарешті набираю її. Вона відповідає словами:

— Що сталося?

Важко зітхаю, намагаюсь говорити спокійно.

— Джудіт, Старчер зник. Я у Лендингу, в Сіті Парку, з його бабусею і з поліцією. Він зник близько години тому. Треба, щоб ти зараз сюди приїхала.

— Що? — лементує вона.

— Ти почула мене. Старчера нема. Думаю, його викрали.

— Що? Як? — кричить вона. — Ти дивився за ним?

— Так, взагалі-то дивився. Сваритимемось потім. Просто їдь сюди.

Через двадцять одну хвилину помічаю, як вона мчить доріжкою, схожа на людину, яка з’їхала з глузду. Добігши до Лендингу і побачивши усіх полісменів, тоді мене, тоді жовту поліцейську стрічку, якою обтягнута територія навколо вбиралень, вона зупиняється, затуляє рот рукою і починає ридати. Ми з Ліном Колфаксом підходимо до неї і пробуємо заспокоїти.

— Що трапилося? — питає вона крізь зуби.

Вона витирає сльози, ми вкотре все розповідаємо. І ще раз. Мені вона не каже жодного слова, наче мене тут і нема. Вона навіть уникає дивитися на мене. Усіма запитаннями вона допікає Колфакса. Вона бере на себе усе, що стосується сім’ї, навіть інформує детектива, що ростить дитину саме вона і всі комунікації відбуватимуться через неї. Що ж до мене, то я не що інше, як недбала нянька.

У Джудіт в мобільному є фотографія Старчера. Колфакс надсилає фото в офіс електронною поштою. Він каже, що оголошення з’являться негайно. Вже задіяно всі служби, вжито всіх заходів. Кожен поліцейський Сіті шукає Старчера.

18.

Ми таки залишаємо Лендинг, хоч це й боляче. Я волів би сидіти тут решту дня і всю ніч, просто чекати, коли з’явиться мій хлопчик і спитає: «А де мій човен?» У цьому місці він востаннє бачив свого батька. Якщо він просто загубився, то, можливо, він зможе знайти дорогу назад. Ми ніби в страшному сні, заціпенілі й приголомшені, раз у раз кажемо собі, що все це відбувається не насправді.