Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 120

Зустрічаємо мою матір у місці, яке називається «Лендинг» — облаштованій посеред Сіті Парку човновій станції. Ми з нею пригощаємося кавою, Старчер сьорбає какао. Моя мати стурбована його вихованням. Дитина не знайома з правилами етикету і не вживає слів «пане», «пані», «будь ласка» та «дякую». Я намагався на нього вплинути щодо цього, але марно.

Човен — швидкісна модель на дистанційному управлінні з двигуном, який завиває, ніби притишена бензопилка. Водойма — рукотворне плесо з потужним фонтаном у центрі. Це справжній магніт для найрізноманітніших моделей човнів, і для всіх поколінь. Ми зі Старчером півгодини налаштовуємо дистанційне управління, поки усе запрацює як слід. Коли він зрештою почувається упевнено, відпускаю його і сідаю поруч із матір’ю на лаві під деревом.

Чудовий день тішить свіжим прозорим повітрям і бездоганно синім небом. У парку повно людей — прогулюються, ласуючи морозивом, сім’ї, молоді матусі котять масивні візки, юні закохані ховаються в листі. І чимало розлучених татів, які користаються своїми правами на відвідування.

Ми з мамою теревенимо про щось неістотне і здаля спостерігаємо за її єдиним онуком. Вона живе у двох годинах від міста і не стежить за нашими місцевими новинами. Вона нічого не чула про Сванджера, а я не маю наміру це обговорювати. У матері на все своя думка, мою кар’єру вона не схвалює. Її перший чоловік, мій батько, був юристом, який непогано заробляв у сфері нерухомості. Він помер, коли мені було десять. Другий її чоловік нажив статки на пневматичній зброї і помер у шістдесят два роки. Ризикувати втретє вона побоялася.

Приношу нам ще кави в папірянках і ми продовжуємо бесіду. Старчер махає мені, а коли я підходжу, віддає мені пульт і каже, що йому треба піти попісяти. Туалет недалеко, одразу по інший бік ставка, у споруді, в якій містяться буфети і адміністрація парку. Питаю, чи потрібна йому допомога, він кидає на мене сердитий погляд. Як-не-як, йому вже вісім років, він стає самостійним. Дивлюся, як він іде до будівлі і заходить в чоловічий туалет. Зупиняю човна й чекаю.

Раптом позаду мене починається якась колотнеча, лунають сердиті голоси, а тоді повітря здригається від двох пострілів. Люди починають верещати. На відстані п’ятдесяти ярдів через парк мчить чорношкірий підліток, він перестрибує через лаву, пірнає між деревцями просто у зарості — біжить так, ніби його життя в небезпеці. Воно й справді так. Від нього не дуже відстає інший чорношкірий хлопець, розлючений і з пістолетом. Він ще раз стріляє, люди кидаються на землю. Поруч зі мною усі, хто щойно насолоджувався днем, тепер падають, повзуть, хапають своїх дітей і тремтять за власні життя. Сцена, ніби з телеекрана, ми всі бачили щось подібне. І минає кілька секунд, доки приходить усвідомлення, що це не вигадка. То справжній пістолет!

Думаю про Старчера, та він по той бік ставка у туалеті, достатньо далеко від місця стрілянини. Коли я, упавши, очманіло озираюсь довкола, чоловік, який біжить щодуху, врізається в мене, бурмоче «Пробачте» і мчить далі.