Читать «Адвокат негідників» онлайн - страница 103

Помічає мене, киває. Мовляв, підходь. Інший детектив зникає.

Гарна риса Денді Ріардона — його гранична чесність. Він не гаятиме час на справу, яку не може обґрунтувати. Він ретельно шукає докази, але якщо їх нема, то нема. За тридцять років він жодного разу не висунув помилкового обвинувачення підозрюваному у вбивстві. Зате коли Денді заарештовує за вбивство, то суддя і присяжні прислухаються та, ймовірно, винесуть вирок на пожиттєвий термін.

Він вів справу Джиліани Кемп від самого початку. Чотири місяці тому в нього був невеликий серцевий напад, і лікар порадив йому вийти на пенсію. Він знайшов іншого лікаря. Стаю поруч із ним, разом дивимося крізь дзеркало. Ми не вітаємось. Усіх адвокатів захисту він вважає мерзотниками, тож нізащо не опуститься до того, щоб потиснути мені руку.

Сванджер у кімнаті для допитів один. Він знуджено відкинувся у складаному кріслі назад, ноги заклав на стіл.

— Що він сказав? — цікавлюсь я.

— Нічого. Ім’я, звання, реєстраційний номер, а потім викликав вас. Сказав, що бачив ваше ім’я в газеті.

— То він вміє читати?

— Гадаю, IQ на рівні 130. Він тільки виглядає недоумком.

Саме такий він має вигляд. Товстун з подвійним підборіддям; крупні коричневі родимки від шиї і вище; поголена голова з коротесенькою щетиною, що нагадує чоловічі стрижки 60-річної, до-Бітлівської, давнини. Щоб привернути чи то увагу, чи то насмішки, він нап’ялив абсурдно великі бірюзові окуляри в круглій оправі.

— Ну й окуляри, — кидаю я.

— Куплена в аптеці дешева підробка. Йому не потрібні окуляри, але він вважає себе дуже винахідливим, коли йдеться про маскування. Насправді він не дурний. За останній місяць він кілька разів вислизав з-під нашого спостереження, але щоразу вертався додому.

— Що у вас на нього є?

Ленді втомлено і розчаровано зітхає.

— Небагато, — каже він, і я розумію, що це правда. Він чудовий коп, він знає набагато більше за мене, та він випромінює впевненість.

— Достатньо, щоб висунути обвинувачення?

— Я б не проти. Поки що про арешт не йдеться. Шеф хоче притримати його на тиждень-другий. Притиснути, знаєте, глянути, чи хлопець не зламається. Та насправді — в надії, що станеться диво і нам пощастить. Навряд чи. Мабуть, нам доведеться знову його випустити. Між нами кажучи, Руде, у нас мало що є.

— Здається, у вас є багато підозр.

Ленді форкає і сміється.

— Що є, те є. Щодо підозр — подивіться на нього. Я дав би йому десять років одиночки, базуючись тільки на першому враженні.

— Може, п’ять, — кажу я.

— Поговоріть із ним і, якщо бажаєте, я покажу вам справу — завтра.

— Гаразд, я зайду, але я цього хлопця ніколи не зустрічав, і я не впевнений, що буду його адвокатом. Завжди постає питання оплати, а він не схожий на надто забезпеченого. Якщо він неімущий, ним займеться громадський захист, а я вмию руки.

— Розважайтеся.