Читать «Ігри долі» онлайн - страница 152

— Тут ви не праві, — перебила її Аня. — Кохання ніколи не шукають. Воно приходить само. І часто так несподівано й неочікувано. А як хтось шукає і, знаходячи, думає, що це справжнє кохання, то глибоко помиляється. Це не кохання, а самообман. А ще… Кохання не дивиться на вік, статус чи професію. Воно приходить, і все. Тому годі мучити себе: треба, не треба, можна, не можна. Щастя у ваших руках, тому не відпускайте його.

Я знаю, ви можете подумати: хто я така, що вчу вас жити, але повірте, я бажаю вам тільки добра. І я знаю, як це боляче втрачати кохану людину. Тому благаю вас, не робіть таку дурість, яку зробила я.

Дівчина схилила голову, і непрохані сльози з’явилися в очах.

Марія знову пригорнула дівчину до себе і, як маленьку дитину, гладила по голові.

— Не хвилюйся, люба, не все ще втрачено… Андрій любить тебе і дуже сумує. Усе у вас ще налагодиться, не хвилюйся… А тепер не роби нам потоп у будинку, — жартівливо додала Марія. — Бери тарілку з печивом і гайда за мною у вітальню. Там мені розкажете, як ви знайшли одне одного з Іваном і як додумалися зробити мені такий сюрприз.

Дівчина витерла заплакані очі і зробила усе як веліла жінка…

Усівшись гарненько на диван, вони насолоджувалися ароматним напоєм і коштували «фірмові» тістечка господині дому. Причому встигали підтримувати цікаву розмову. Кожен розказував про частину свого життя, свідком якої була тільки та людина, яка розповідала. Лемачов розповів, як усі ці роки тужив за Марією, як шукав її. А зрозумівши, що уже не знайде, оселився у маленькому будиночку у Карпатах, думаючи, що тут буде жити до кінця своїх днів. І ніколи б не подумав, що його життя так кардинально може змінитися.

Аня також розповіла, що сталося після того, як вона покинула їхній будинок. Говорила про свої переживання, бо знала, що люди, які зараз її слухають, зрозуміють її і підтримають, а як потрібно, дадуть і корисну пораду. Приховала тільки дівчина те, як ганебно себе повела у ту ніч, коли була зі своїм колишнім чоловіком. Їй було боляче і соромно признатися, що «поклик» її тіла був вищий за її почуття до Андрія. Що у ці хвилини вона забула про нього. І навіть не знає, чи після такого він захоче її простити.

«Промовчати», — часто твердив її розум. Але так буде ще гірше. Між ними буде брехня й лицемірство. А так… Можливо, і не простить її Андрій, але вона буде чесною з ним.

Але коли черга дійшла до Марії, у кімнаті пролунав голос Андрія:

— О, у нас гості! Та ще й які гості! — чомусь іронічно і якось зверхньо промовив він.