Читать «Ігри долі» онлайн - страница 154

Аня бачила, як Андрій мучиться. Як поникли його плечі. Як їй хотілося підійти і обняти його. Але вона стримувала себе. Хто знає, як він відреагує на це? Недавня ситуація у вітальні дещо остудила її порив. Можливо, вона небажана гостя у цьому домі? А проявом своїх почуттів вона ще більше ускладнить і так напружену ситуацію між ними. Тому продовжувала стояти біля дверей, не сміючи ступити і крока і чекаючи хоча б якогось знаку, що вона тут не зайва.

А його все не було і не було… її серце стукало у ритм із секундною стрілкою годинника. Здавалося, пройшла ціла вічність, коли Аня нарешті побачила, як Андрій повернувся до неї. Так довго чекають тільки, якщо сильно кохають. Та вона не змогла зрозуміти його почуття. Його гримаса, бо виразом обличчя це було важко назвати, показувала стільки емоцій одночасно, що розібратися тут було важко. Але дівчина, набравши повні груди повітря, промовила:

— Привіт! Можна увійти?

Здавалося, такі примітивні слова. Але це перше, що прийшло їй на думку.

— Так, звичайно, проходь.

Якимось холодом повіяло між ними, ніби вони зовсім чужі люди. Здавалося, що почуття, які бурлили неймовіриним полум’ям місяць тому, зникли, розчинилися і забулися.

Невже таке можливе? Невже така реальність? Невже те, що було, було тільки сном? Приємним, але таким коротким.

Аня була здатна розридатися. Але взяла себе в руки. Вона сюди прийшла поговорити. І якби її почуття, хоча б на краплинку були менші, вона б не принижувалася так перед чоловіком. Вона б з гордо піднятою головою і з жіночою гідністю, покинула б кімнату й чоловіка, який знаходився там, після такого холодного прийому. Але вона несамовито його кохає. І добре знає, що Андрій не такий, яким хоче показатися. Так, він складна особистість, яка потребує спеціального підходу, але він потрібен їй.

Інколи любов потребує жертвувати своєю гордістю. І хто любить по-справжньому, зробить це з легкістю.

Аня підійшла ближче і сіла поруч Андрія, але залишаючи між ними простір.

— Як у тебе справи? — знову примітивне і банальне запитання. Але що поробиш. Він, більше не знайшов, що сказати. — Як чоловік? — А це вже щось новеньке.

— У мене все добре. А у тебе? Ти маєш на увазі мого колишнього чоловіка?

Андрій сидів, як натягнута струна. Він чекав її відповіді, як підсудний чекає вироку.

— Колишнього? — викрикнув Андрій, ніби не вірячи.

— Так, колишнього, — спокійно відповіла Аня, не даючи зрозуміти, що у душі торжествує. Вона почула у голосі Андрія нотку ревності. «Значить він подумав, що я повернулася до Ніка», — думала дівчина.

Було б інакше становище, вона б трохи «пограла» з Андрієм, підсилюючи його інтерес до її стосунків з Ніком.

Але не зараз, коли і так все висить на волоску. Та й не хотілося їй кривдити Андрія. Це якось ницо і зовсім не притаманне їй: гратися з чужими почуттями.

— Пробач мені, що я була така дурна, — промовила дівчина. Нотки жалю чулися у її голосі.