Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 43

— Тільки тому, що не хотів у тебе влучати. Алексі — найкращий майстер метання ножа в таборі. Він метає ніж на ярмарках і в цирку. Усі це знають. Тому Булібаша й обрав суд через метання ножа. Усі вони знали, що Алексі не вважає тебе вбивцею Бабеля. Інакше він розчахнув би твою долоню на дві половини.

— Ти хочеш сказати, що все те судилище було театром? Усі знали, що Алексі не влучить у мою руку?

— Атож.

— А якби рука його підвела й він усе-таки влучив би в мене?

— Тоді нам довелося б убити тебе.

— Он як. Просто-таки чудова логіка. Тепер я все розумію.

— Ти не повинен гніватися, Адаме. У такий спосіб усі тебе прийняли. Якби ми зробили це якось інакше, ти міг би мати проблеми в майбутньому.

— У такому разі ви все зробили як годиться.

Кальк дивився на них двох у бінокль.

— Я впізнаю дівчину. Це сестра Самани. А другий — то, звичайно, Сабір. Але хто той смаглявий біля пісуара?

— Мабуть, один із її кузенів. Ці люди мають хворобливу пристрасть до кузенів. Пошкреби будь-якого з них, і кузени поси-пляться з нього, як кліщі.

— Ти не любиш циганів, Макрон?

— Вони ледацюги. Жоден житель півдня не любить циганів. Вони обманюють, шахруюють і використовують людей у власних цілях.

— Ну то й що? Більшість людей так поводяться в той або в інший спосіб.

— Не так, як вони. Вони зневажають нас.

— Ми зробили життя нелегким для них.

— А чому ми мали б зробити його легким?

— І справді чому?

Кальк удав, ніби погоджується. А проте надалі він повинен буде стежити уважніше за Макроном. З досвіду він знав: якщо людина зізналася в якомусь забобоні, то ймовірність того, що вона має й інші, приховані, які можуть проявитися під час кризи, зростає вдвічі. І

— Вони рушають. Дай їм півхвилини, а тоді рушай за ними.

— Ви вважаєте, ми діємо правильно, капітане? Тобто дозволяємо вбивці їхати у своїх справах по державній автостраді? Ви ж бачили, що він зробив із Саманою?

— А ти уже встиг забути про ще одного нашого друга так швидко?

— Звісно, ні. Але ми проти нього не маємо нічого, крім вашого інстинкту. А на руці Самани ми маємо кров Сабіра. І маємо всі підстави вважати Сабіра вбивцею.

— Ні, ми таких підстав не маємо. Ми тільки знаємо, що він був у барі, де пролилася кров. І ми бачимо, що він кудись ще — на перший погляд, зі своєї власної волі — із сестрою Самани. То що ти скажеш про це? Що вона страждає від «стокгольмського синдрому»?

— «Стокгольмського синдрому»?

Кальк спохмурнів.

— Іноді, Макрон, я забуваю, що ти такий молодий. Шведський кримінолог Нільс Бееро створив цей термін у 1973 році після невдалого банківського пограбування, коли було кілька заручників. Через шість днів деякі заручники стали відчувати більше прихильності до тих, котрі їх захопили, ніж до поліції. Те саме сталося з Петі Херст, спадкоємицею великого газетного магната.

— Он ви про що.

— Невже ти припускаєш, що Сабір у якийсь спосіб примудрився зачарувати весь циганський табір і перетворити їх на добровільних співучасників свого злочину?

Макрон облизав собі зуби.

— Я ладен припустити все, що завгодно, коли йдеться про таких людей.