Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 4

невинний — він належить до одного з найдревніш ихдворянських родів».

— Він уже на висоті в півсотні футів, графе.

— Опускай.

Де Валь дивився на купу залізяччя, що спускалася до нього. Засуджений помер. У цьому не було сумніву. Більшість із його жертв корчилися та хвицалися на цьому етапі страти. Вони знали, що на них чекає.

— Шевальє мертвий, графе. Що мені робити тепер?

— Насамперед замовкни. — Де Валь подивився поверх юрби. Цим людям потрібна кров. Гугенотська кров. Якщо вони її не матимуть, вони накинуться на нього і на ката й роздеруть їх на шматки. — На дибу його все одно. .

— Пробачте мені, пане граф, що ви сказали?

— Ти чув, що я тобі сказав. На дибу його, все одно. І зроби так, щоб він корчився, чоловіче. Кричи крізь ніс, якщо буде треба. Вдайся до черевомовлення. Задій усі свої нутрощі. Треба навіяти юрбі ілюзію, що вона бачить, як він страждає.

Два молоді зброєносці підійшли ближче, щоб розстебнути обладунок на шевальє.

Де Валь помахом руки відіслав їх назад.

— Кат зробить це сам. Повертайтеся додому. Обидва. Ви виконали свій обов’язок перед вашим паном. Тепер він належить нам.

Зброєносці поточилися з блідими обличчями.

— Зніміть лише латний комір та нагрудник, маестро. Залиште на місці наголінники, настегенники, шолом та рукавиці. Коні зроблять усе інше.

Кат заходився виконувати розпорядження де Валя.

— Усе готове, пане граф.

Де Валь кивнув головою, і кат зробив свій перший надріз.

Будинок Мішеля Нострадамуса. Салон-де-Прованс.

17 червня 1566року

— Де Валь сюди їде, пане.

— Я знаю.

— Як ви можете знати? Ця звістка надійшла з поштовим голубом лише десять хвилин тому.

Старий стенув плечима і зручніше примостив на ослінчику набряклу ногу.

— Де він тепер?

— В Орлеані. Через три тижні він буде тут.

— Уже через три тижні?

Служник підійшов ближче і заломив руки.

— Що нам робити, пане? Люди з Корпусу Зла допитують усіх, чиї предки раніше належали до юдейської віри. Вони також хапають усіх, хто мав або має якийсь стосунок до марранів, циганів, маврів, гугенотів. Усіх, хто народився не в католицькій вірі. Навіть королева не зможе вас тут захистити.

Старий недбало махнув рукою.

— Для мене це вже не має значення. Я помру раніше, аніж те страховище дістанеться сюди.

— Ви не помрете, пане, звичайно ж, ні.

— А ти, Фіселю? Чи не ліпше тобі поїхати звідси, перш ніж з’явиться Корпус?

— Я не покину вас, пане.

Старий усміхнувся.

— Ти найліпше мені послужиш, коли зробиш так, як я тебе попрошу. Мені треба, щоб ти здійснив для мене одну подорож. Далеку подорож, пов’язану з небезпеками. Ти виконаєш моє прохання?

Служник нахилив голову.

— Я зроблю все, що ви мені накажете.

Старий довго дивився на нього, ніби оцінюючи його можливості.

— Якщо ти не виконаєш мого доручення, Фіселю, це призведе до набагато жахливіших наслідків, аніж може накоїти хай там який де Валь — або диявол, що йому він, сам про те не знаючи, вірно служить. — Він на мить замовк, поклавши руку на свою огидно набряклу ногу. — Мені було видіння. Таке чітке й виразне, що супроти нього ніщо вся та праця, якій я присвятив життя. Я не опублікував п’ятдесят вісім зі своїх катренів із причин, які не стану пояснювати, — це стосується лиш мене. Шість із цих катренів мають таємну мету—я тобі поясню, як ними користуватися. Ніхто не повинен тебе бачити. Ніхто нічого не повинен запідозрити. Решту — п’ятдесят два катрени — треба заховати в такому місці, про яке буде відомо лише мені й тобі. Я помістив їх у цю бамбукову рурочку. — Старий засунув руку під стілець і дістав звідти напаковане й запечатане колінце бамбука. — Ти покладеш цю річ туди, куди я тобі скажу, і при цьому виконаєш усі мої розпорядження. Ти не відхилишся від жодної з моїх настанов. Зрозумів?