Читать «NOSTRADAMUS: Таємниця пророка» онлайн - страница 2

Напруга шукачів за скарбами Нострадамуса зростає, коли вони дізнаються, що часу до здійснення пророцтв залишається не багато. Адже у захованих 58 катренах великий провидець остерігав нас рівно за 52 роки до 2012—Третій Антихрист уже серед нас, і він обіймає високу державну посаду.

Загалом, нагадуючи за жанровою енергетикою популярні твори Умберто Еко, Дена Брауна і Карлоса Руїза Сафона, роман Маріо Ридінґа існує на межі художнього фолу, коли масове чтиво у стилі роуд-сторі розчиняється в готичному романі. Отже, перед нами — оригінальний симбіоз інтелектуального трілера з історичним детективом і циганською мелодрамою. Справді, карколомний сюжет цієї авантюрно-пригодницької книги аж ніяк не нагадує класичний сад звивистих стежок, ліричних відступів та інших жанрових сентиментів, не пов’язаних з основним сюжетом твору, що зазвичай притаманно релігійно-містичним бестселерам. Загалом романи у жанрі «альтернативної історії» рідко коли бувають однорідними за схемою оповіді та фабульною моторикою. Інтрига реального часу в них зазвичай гальмується екскурсами в дрімучу минувшину, і лише після чергового «ліричного відступу» дія знову завертає до динамічного сюжету. У «Пророцтві Нострадамуса» усе не так, адже ритм у романі задає шалена гонитва героїв за предметом своїх марень, але насамперед — полювання на Адама Сабіра і його друзів-циган холоднокровного вбивці на ім’я Алюр Баль, колишнього вояка Іноземного легіону і спадкоємця грози Франції часів католицької інквізиції. Саме безжальна діяльність цього монстра «з очима без білків» додає адреналіну всьому романному дійству. «Поліція та державні чиновники навчені думати лінійно—у термінах законів і правил», — завважує Баль, несамохіть роз’яснюючи також технологію оповіді, і тому неабияк пишається своїм «умінням мислити у стилі «гіпер» — відходити й стрибати вбік, куди йому заманеться».

На тлі основного «стрибучого» сюжету несподівано розгортається романтичне дійство, і ми дізнаємось про історію французьких циган, їхню культуру, «що не захотіла разом із рештою людства увійти в двадцять перше сторіччя», родинні звичаї, релігійні вірування, екзотичні обряди і щоденний побут. Життя цього народу неабияк вражає, тож не дивно, що головний герой-письменник, навіть поживши певний час у колі циган, не перестає чудувати ся з їхнього щоденного укладу. «Я просто намагаюся уявити собі, як це має бути, потім ставлю його з ніг на голову, і тоді знаю, що все у них буде так», — ділиться він своєю стратегією спілкування з первісною культурою щирих людських стосунків. Насправді ж саме на цій простій і водночас багатозначній істині і будується розуміння проблем сьогоднішнього світу, якому жодні пророцтва не зможуть повернути колишню рівновагу між Добром і Злом.

Ігор Бондар-Терещенко

Присвячую цю книжку моєму синові Лоренсу соп iodo ті сагіпо¹