Читать «Перекручена реальність» онлайн - страница 131

Почувся скрегіт ліфту і чиїсь притишені кроки… Тепер вона вже нікуди звідси не піде, допоки Назар не прокинеться. А раптом хтось забере цю картину? Не потягне ж вона її до себе? Вона й доторкнутися до неї боїться… Оля подивилася на маляра і побачила, що його нога лежить впритул до телефону, перемотаного скотчем. А під журнальним столичком валявся так само заклеєний мобільний.

Застогнав гудок з металургійного заводу. 23.00…

Заціпенілі шия та спина стогнали, втім вона не ворушилась з остраху порушити цю атмосферу нічного споглядання та тихого розмірковування. Ось сидить під стіною чоловік, хлопець… Можна сказати, що це навіть її коханець, якщо вважати кілька зустрічей, коли вона забула, що є поважною суддею… Та Назар ніколи і не нагадував їй про професію… Ніколи ні про що не розпитував, а поводився з нею, як з нерозумним дівчам… Потім він лишив її у спокої…. Вона бачила, що до нього приходять якісь, певно, художники, в чому вона часто сумнівалася, бо його гості були скидалися на менеджерів та безхатченків. Тобто перші були занадто доглянутими, а інші навпаки підкреслено неохайні з претензійними різнокольоровими кашне на шиї.

О другій ночі хазяїн квартири, нарешті, заворушився. Тьмяними очами він дивився на Олю, намагаючись втямити, звідки вона взялася… Насилу сфокусував погляд і прохрипів «Привіт!». Не дочекавшись відповіді, він з чималим зусиллям піднявся й вийшов на кухню. Задзюркотіла вода…

Повернувшись, знову вмостився у той самий кут. Потім дістав пачку сигарет і витяг губами одну цигарку.

– Як ти увійшла? – нарешті витиснув з себе.

– Двері були відчинені…

– А…

Мовчанка…. Поплутані волосся, нужденний вигляд… Її жіноче серце кров'ю обкипало. Ладна була зірвати з нього одяг, щоб випрати й випрасувати. Привести це створіння до життя… І заради чого він так живе? Невже заради цього чорно-білого шедевру?

– У мене іноді таке трапляється… Запій…

– Без цього не можна?

– Не знаю… Напевно, не можна…Коли вже все дістає, окрім коньяку нічого не допоможе… Та ти не второпаєш..

– Чому? Я всього в житті надивилася… То моя професія – все второпати…

– І що ти второпала?

– Що 80% злочинів коїться в алкогольному або наркотичному сп’янінні… Це найменше, що кидається в око….

Від своїх слів і самій стало незатишно. Ось почала менторським напутливим голосом повчати… Наче стара тітка… А ті дівчатка, які до нього забігають, вони не повчають… Вони просто прикрашають дозвілля…

– А чому телефони скотчем обгорнуті?

– Коли людина напивається на самоті, то починає всім надзвонювати і теревеніти казна що… Або їй хтось дзвонить… Так це, щоб не було спокуси…

– Заздрю тобі…

– Чому?

– Що ти можеш так просто напитися, і тобі нічого за те не буде. Мені теж інколи свербить упитися, та не маю на це права.

Назар здивовано звів очі, чекаючи на пояснення.

– Бо кожної хвилини мені можуть зателефонувати якісь адвокати, прокурори, їх прибічники та поплічники. І що то буде за кіно, якщо їм відповість налигана суддя? – скрикнула несподівано для себе самої. І додала у розпачі. – А склеювати телефони не здогадалася… А якби ти знав, як мені інколи хочеться нічого не бачити і не чути довкола себе….