Читать «Ромео і Джульєтта» онлайн - страница 36

О, нащо я родилася на світ!

Дать aqua vitae!.. Ax, синьйор! Синьйоро!

Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Кап. Що тут за гам?

Мамка О, нещасливий деньї

Синьйора Кап. Що сталося?

Мамка О лишенько, погляньтеї

Синьйора Кап. Ох боже! Донечко! Життя моє,

Прокинься, глянь, бо вмру з тобою разом!

Рятуйте! Поможіть!

Входить Капулетті.

Капулетті Ведіть Джульєтту! Наречений тут.

Мамка Вона умерла! Нежива! О горе!

Синьйора Кап. О боже милий! Вмерла, вмерла, вмерла!

Капулетті Що?.. Дай же глянути… Рятуй нас, боже!

Вона холодна! Кров спинилась в жилах,

Заклякли всі суглоби! Вже давно

її уста покинуло життя…

Убила люта смерть її раптово,

Як убива мороз дочасний квітку,

Найкращу квітку із усіх квіток.

Будь проклятий цей час. О горе, горе!

Мамка День нещасливий.

Синьйора Кап. О скорботний час!

Капулетті Смерть, що взяла її, щоб нарікав я,

Язик зв’язала й мову відняла…

Входять брат Лоренцо й Паріс із музикантами.

Брат Лор. Готова йти до церкви наречена?

Капулетті Готова йти, щоб більше не вернутись!

(До Паріса)

О сину, знай: напередодні шлюбу

З твоєю молодою спала смерть…

Глянь, ось лежить вона - розкішна квітка,

З якої нагла смерть зірвала цвіт.

Мій зять тепера - смерть, а водночас

І спадкоємець… Тож і я помру!

Життя й добро - я все покину смерті!

Паріс Як довго ранку я цього чекав,

І як жахливо він мене стрічає…

Синьйора Кап. Ненависний, проклятий, день страшний!

О, це найтяжчий, найстрашніший день,

Якого у одвічнім мандруванні

Не бачив на шляху своєму час!

Одна, одна дочка моя, єдина,

Одна-єдина радість і утіха,

І ту жорстока відібрала смерть!

Мамка О горе! День гіркий, гіркий, гіркий!

Нещасний, найсумніший день гіркий,

Якого я не бачила ніколи!

О день, о день, о день! Проклятий день!

Чорнішого й на світі не бувалої

О день гіркий, о день гіркий!

ПарІс Одурений, розлучений, убитий!

О люта смерте, одурила ти!

Жорстока смерте, вбила ти мене!

Любов моя! Життя!.. О ні! О ні!

Ні, не життя - любов мою убито!..

Капулетгі Зневажений, збезчещений, убитий!

Пошарпаний і змучений украй!

Скорботний часе, ти прийшов сюди

Для того, щоб убити наше свято?

О доню люба!.. Ні, душа моя,

А не дочка! Ти мертва, мертва! Горе!

Дочка моя померла, разом з нею

Навік померли радощі мої!..

Брат Лор. Соромтесь! Досить! Сльози і відчай

Розпуки не загоять. Вам і небу

Належала ця дівчина прекрасна.

Тепер же всю її забрало небо.

Але для неї краще. Не змогли ви

Від смерті вберегти свою частину,

А небеса уберегли свою

І вічне їй життя подарували.

Ви мріяли її піднести в світі,

Хотіли до небес її піднять,

Чого ж ви плачете, коли її

Тепер піднесено над хмари, в небо?

О, не гаразд ви любите дочку,

Коли шалієте, що добре їй.

Не та щаслива, що в заміжжі довго,

А та, що рано вмерла у заміжжі.

Утріть же сльози і, як то годиться,

їй тіло розмарином уквітчайте,

В убрання щонайкраще приберіть

І віднесіть її до церкви. Хоч

Слабка природа, а, бува, ридає,

Тверезий розум в нас перемагає.

Капулетгі Збирались на весіллі ми гуляти,

А будем чорний похорон справляти.

І музика обернеться на подзвін,

На поминки печальні - шлюбна учта,

На панахиду - радісні пісні.

Вінчальний же вінок укриє трупа,

І все обернеться на протилежне!