Читать «Ромео і Джульєтта» онлайн - страница 25

В такій чудовій, чепурній оправі?

Як оселитись міг такий обман

В розкішному палаці?

Мамка О, в мужчин

Ні совісті, ні правди, ані честі:

Нема нічого в них. Всі віроломні!

Всі брехуни, облудники й підступні,

Де мій слуга? Дай трохи aqua vitae *!

Від цих турбот, від горя, від плачу

Постарію я, мабуть, передчасно…

Ганьба твому Ромео!

Джульєтта Пухирями

Нехай язик твій візьметься за це!

Не для ганьби родився він на світ.

Таж на чолі його ганьба огидна

Сама соромиться сидіть! Це - трон,

Де честь коронуватися повинна,

Володарка єдина на землі.

Яка я підла, що його ганьбила!

Мамка То що ж, хвалить того, хто вбив кузена?

Джульєтта Та чи ж мені засуджувать дружину?

О бідний муж мій! Хто ж твоє ім’я,

Крім мене, приголубить, коли я

Твоя жона не більш як три години,

Вже так його пошматувати встигла?

За що кузена вбив ти, лиходію?

Таж лиходій кузен хотів убити

Тебе, мою дружину… Гетьте, сльози!

Верніться знов назад до джерела!

Повинні ви платити дань журбі,

Та, помилившись, сплачуєте щастю.

Живий мій муж, хоча його Тібальт

Убити хтів. Тібальта вбито, хоч

Хотів убить він мужа. Все гаразд!

Чого ж я плачу? Слово я почула…

Страшніше ще за наглу смерть Тібальта.

Й воно мене убило… Я хотіла б

Забути це зловісне слово… Ах!

* Горілки, букв.-води життя {лаг.)

Воно гнітить мені так тяжко пам’ять,

Як душу грішника гнітить провина:

«Тібальт помер, Ромео - йти в вигнання…*

І це «вигнання», слово це «вигнання»

Убило враз Тібальтів десять тисяч.

Тібальта смерть - вже й так доволі горя.

Нехай би вже на цьому і кінець!

Коли ж біда сама ходить не любить

І тягне низку інших за собою,

О, то чому ж я після слів отих,

Що вмер Тібальт, відразу не почула,

Що вмер мій батько, мати чи обоє?

Це горе виплакати я могла б.

Що вмер Тібальт, сказати і додати:

«Ромео йти в вигнання»,- словом цим

Убито всіх відразу. Батька й матір,

Тібальта, і Ромео, і Джульєтту.

Всі, всі загинули відразу. Всі!..

«Ромео йти в вигнання» - меж немає,

Ні міри, ні кінця в оцих словах…

В них тільки смерть, безкрая смерть і жах…

Де батько мій і мати, няню мила?

Мамка Коло убитого ридають тіла.

Ходім до них. Я проведу тебе.

Джульєтта Нехай йому слізьми омиють рани,

Я ж тільки за вигнанцем плакать стану!

Візьми шнури… Одурені, як я…

О бідні ж ви!.. Вигнання - смерть моя!

До ложа ви мого були тропою,

А я помру, дівуючи, вдовою.

Візьму шнури. Ходімо, няню, й ти!

На шлюбне ложе хочу я лягти;

І не коханому Ромео там,

А смерті я незайманість віддам.

Мамка Іди в опочивальню! Я знайду

Твого Ромео. Знаю, він в Лоренцо.

Ти чуєш? Приведу його. Чекай!

Вночі тут буде він, твій чоловік.

Джульєтта Так, так! І перстень цей йому віддай.

Хай прийде він,- ми простимось навік!

Виходять.

СЦЕНА З

Келія брата Лоренцо.

Входить брат Лоренцо.

Брат Лор, Виходь хутчій, Ромео нещасливий!

У тебе закохалася печаль,

І одружився ти з бідою.

Входить Ромео.

Ромео Отче!

Що чути там? Який же присуд князя?

Яке ж іще страшне, незнане горе

Загрожує мені знайомством?

Брат Лор. Сину!

Ти надто вже з негодами здружився!

І князеве я рішення приніс.

Ромео Віддав він справу до страшного суду?

Брат Лор. Ні, князь наш не суворий: засудив