Читать «Горохове чудо» онлайн - страница 3
Борис Харчук
У його генах жила дивовижна селянська працелюбність, успадкована від діда-прадіда. Він не знав спокою, він плекав свою ниву. Тільки на ній ріс не хліб, а — Слово. Борис Микитович устиг написати багато книг. Самий перелік їхніх назв зайняв би тут чимало місця. Він автор і «дорослих», і «дитячих» творів. Йому дано було однаково добре розуміти і юну, і не юну душі. У книгах Бориса Харчука постають яскраві — прикмети історії нашого багатостраждального народу, драматичні подробиці людських доль, розіп'ятих на перехрестях тієї історії. Його твори відомі не тільки на Україні, бо вони широко перекладалися й на інші мови народів нашої країни. Одне слово, без цього письменника сьогодні наша література була б збідненою.
Ця книжка виходить до шістдесятиріччя від дня народження Бориса Харчука. В ній зібрано, мабуть, найпоетичніші його твори для дітей. Марна річ їх переказувати чи ще раз рецензувати — все одно при такій розмові непомітно вивітрюється отой найголовніший чар літератури — музика, барва й аромат Слова. Ці твори треба читати. І тоді перед вашими очима зримо постане збідована ї згорьована стара Морозиха зі своїм сином Морозенком, за яким «вся Вкраїна плаче», і добрий Планетник, що хоче оселити в реальному житті казку, і міська дівчинка, що подружилася з собакою на ім’я Діана.
Розкривши цю книжку, ви потрапите на дивне дійство. Дійство сотворіння світу. Народження його і оживання в письменниковому слові. Якщо це буде ваша перша зустріч із Борисом Харчуком, то, я в цьому твердо переконаний, ви шукатимете нових зустрічей із його книгами, це буде зустріч без прощання. Тим більше, що сьогодні з’являються нові й нові твори письменника, які через різні причини не були опубліковані за його життя, а поряд з ними перевидаються і вже добре знані з багатьох раніших видань.
Вже після смерті письменника було надруковано його публіцистичну статтю «Слово і народ», у якій він пристрасно стає на захист рідної мови. Є там такі слова: «Нещасна неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива праведна людина, що в радості й горі будує слово своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів. Щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників і оборонців…»
У цих словах одразу пізнається характер Бориса Харчука, людини, що так не любила безплідних розмов, а якщо вже починала говорити, то — тільки по суті, тільки для того, щоб сказати дуже важливе.
Оті слова письменника — його заповіт усім нам. Щоб ми завжди пам'ятали, що без рідного Слова світ для нас німий. І ми в ньому — німі.
Пам’ятаймо про це. Бережім рідне Слово.
І воно завжди відкриватиме нам у собі найбільшу таїну — сотворіння світу.
СПІВЦІ, АБО КАЗКА ПРО БЛИЗНЮКІВ
На ринковому майдані стук і грюк: зводять видовищний поміст, розставляють дубові лави. Будуть четвертувати відчайдуха-повстанця, завдаватимуть кари злодієві-розбійнику а чи каратимуть відьму?
Ні, повстання, наймізерніші на нього надії придушено вогнем і мечем, а самі подумки притлумлено. Злодій-розбійник ховається в пущі. Відьма теж десь принишкла зі своїм чаклуванням.
