Читать «Потомки запорожців» онлайн - страница 9

 Гусак. Петре! Не піддавайсь на провокації, її підіслано до тебе, як голови колгоспу, зі спеціальною метою!

 Мар'яна. Петре... І ви, люди, люди добрі, клянусь валі усім на світі...

 Гусак (до Тягнибіди). Стьопо, чого ми ждем?

 Скидан. Дай я скажу, Марисю.

 Гусак. Скидане, за все, що станеться, відповідаєш ти!

 Скидан. Да. Об'являю Мар'яну Підгайну своєю дружиною...

 Гусак. Да ну? Серйозно!.. Тоді!.. Петре!.. Дай я тебе поцілую. Ох, і!.. Ну, знаєте... Стьопо, видав?.. От корінь... Мар'яно, вважай, що я пожартував...

 Скидан. Не трогай. Стомлена. Хай плаче.

 Завіса

Дія ІІ

КАРТИНА ТРЕТЯ

 Стара велика Скиданова хата. Велика піч. На стінах плакати, оголощещія. На великому столі «діла», плани, книги. В хаті тимчасово правління колгоспу. Мар'яна замітає сильно засмічену соняшниковим лушпинням підлогу. Старий Демид сидить на лежанці біля печі.

 Демид. І де той соняшник береться, я не знаю. Третій місяць день і ніч його лузають, да лаються, да сердяться, да пишуть щось, да курять так, що й образів не видно. Недарма та сільрада і згоріла. Ячейка засідала три доби. Недокурками її обтикали всю і присмалили. Тепер шукають палія. Отакечки, нехай бог милує, погоримо, мабуть, і ми.

 Мар'яна. Та ні, татусю, ціла буде хата. Так радісно! А на селі як гарно стало! Неначе свято. І всі такі привітні. Та люди все розумні стали приїздити.

 Демид. Суєта. Не хата стала — постоялий двір.

 Мар'яна. Зате як весело, татуню. От тільки що Петро не спить — шкода. Нема, каже, часу. Століття, каже, спали — годі!

 Демид. Прокинулись. О! Вже знов летять. (Лізе на піч).

 Входять Пасічний, Трубенко, Нечитайло, Улянa, Шерстюк.

 Нечитайло. Трохиме, пусти мене з колгоспу, чуєш? Савко, Романе, чуєте? Пустіть мене!

 Уляна. Чого регочете, головокрутителі?

 Пасічний. Ну й плакати ж не будемо.

 Трубенко. І сміх і гріх, їй-право!

 Нечитайло. Трохиме!..

 Пасічний. Яв колгоспі агропом і селекціонер. Я не голова...

 Нечитайло. Він не голова... Ти самий мозок голови!

 Уляна (до Пасічного). Голубонько... Пусти!

 Нечитайло. Велика ти, Трохиме, людина, хоч молоко ще й не обсохло на губах.

 Пасічний. Ну!

 Нечитайло. Що?

 Пасічний. Рішайте. Годі вже крутить. (До Трубенка). Де план? Дайте план ярового клину.

 Нечитайло. Уляно, що ж ти мовчиш? Каїки вдонебудь.

 Уляна. Не хоче Мина до колгоспу, хоч ви його заріжте!

 Пасічний. Не хочете — виходьте геть.

 Уляна. Ой!..

 Пасічний. Живіть собі окремо. Працюйте, їжте, пийте, плодітеся, щезайте, плазуюча рослинна маса!

 Нечитайло. Да хоч не лайся, ой!..

 Пасічний. Можете гніватись. Як одноосібник, для мене вже ви не товариш.

 Нечитайло. А хто я?

 Пасічний. Рот! Шлунок! Біологічно-статистична одиниця...

 Нечитайло (до Уляни). Чула?

 Уляна. А бо-о!..

 Пасічний. Темна основа буржуазного ладу!

 Уляна. Ой пробочну...

 Пасічний. Товаришу Трубенко, викресли його.

 Уляна. А коней?

 Пасічний. І коней, і теля. Подумаєш, худоба. Викреслюй!

 Нечитайло. Стій, Трохиме! Уляно, гляди мені!

 Пасічний (розгортає план). Яка краса! План колективної землі. Велике поле честі й слави. (До Нечитайла). Глянь, чоловіче нерозумний!