Читать «Потомки запорожців» онлайн - страница 8

 Скидан. Мар'яна!? Мар'яна. Я — Петре!

 Скидан. Як ти опинилася тут? Гусак. Підкралась до конюшень!..

 Мар'яна. Ти сам гукнув мені — живи. I я... живу. Ти ж, правда, так сказав, коли я крикнула тобі — прощай! Скажи мені слово на смерть... Скидан. Звідки ти?

 Мар'яна. Упала з поїзда вночі, з того проклятого вагона. Гусак. Вона втекла!

 Мар'яна. Втекла, Петре! Летіла птицею додому. Гусак. Арештувать її!.. Товаришу прокурор! Мар'яна. Одну хвилиночку!.. Тягнибіда. Послухаєм людину... Пильний чорт... Мар'яна. Я тільки щось спитати... Тоді не встигла, не збагнула. Перелякалась в натовпі лихому. Які палали пристрасті!..

 Скидан. Я бачив... Коли тебе вели, я думав, збожеволію від розпачу.

 Мар'яна. Люди добрі!..

 Гусак. Протестую!.. Я не добра людина! Я одмежовуюсь! Прошу занести в протокола!

 Мар'яна (до Скидана). Нехай беруть мене і знову везуть. Я тільки спитати прибігла... Прости мене, коли казатиму, ніби нас тільки двоє. Ніби нема тут ні судді ні народу, ні сусіда злого. Саме тільки зоряне небо і ми. Це ти, Петре?

 Скидан. Я.

 Мар'яна. Здоров, здоров, муже, несуджепий друже!.. Скидан. Здрастуй, нещаслива дівчино моя. Мар'яна. Ой... Вже не дівчина і не вдова.

 Скидан. Не вірю очам.

 Мар'яна. Так склалась доля... Петре, може, не слід би говорить про жалощі, так не було ж часу.

 Скидан. Час летів, як вітер.

 Мар'яна. Де ти так довго баривсь?

 Скидан. На афганському кордоні, у війську гепеу. Мар'яна. Республіку стеріг, а я загинула.

 Скидан. Вже ні. Нізащо.

 Гусак. Товаришу прокурор, запам'ятайте цей діалог! Тягнибіда. Мовчи, потворо...

 Мар'яна. Як довго час летів!

 Скидан. Кажу, як вітер.

 Мар'яна. Як утомилась я!

 Гусак. Вони цілують одне одному руки!

 Тягнибіда.  Відпилі він утратив бездоганність. Жаль.

 Гаркавий. Я теж боюсь за долю громадян. Чи вони будуть щасливі?

 Гусак. Я не зведу з нього очей тепер. Сигналізую: куркульський наступ розпочавсь на Скидана.

 Тягнибіда. Вона плаче.

 Мар'яна. Скажи мені, любий, чому повинна я...

 Скидан. Говори до народу, мов серце. Спитай.

 Гусак. А що їй треба тут?

 Мар'яна. Чому повинна я поневірятись у натовпі вигнанців?!

 Гусак. Ти жінка куркулева!

 Мар'яна. Не жінка — жертва! В шістнадцять років хто меле, убогу сиротину, віддав за куркуля? Хто заступивсь тоді за мене? О, скільки сліз я нишком пролила! Всі запевняли мене, що загинув Петро. Скажете, неправда... Чому ж колгоспний лад несе мені замість визволення недолго?!

 Гусак. Ти карана як клас!

 Мар'яна. Я безневинна!

 Гусак. А раз ти карана, ти здатна вже, можливо, на зрадливий вчинок.

 Мар'яна. Ніколи! Я все життя люблю Петра і все, чому він служить!

 Гусак. Помовч!.. Я що сказав? Ти здатна на зрадливий вчинок, а здатність на зраду майже рівносильна факту зради!

 Мар'яна. Неправда! Безневинна я!

 Гусак. Як безневинна? Покарано ж тебе? З вагона хто втік? Ти?! (До Тягнибіди). Товаришу прокурорі..

 Тягнибіда (до Скидана). От сволоч...

 Мар'яна. Благаю... Одну хвилиночку... Я тільки спитать, чи не можна...

 Гусак. Пе можна—сказано! Не розслаблюй мене своїм дурним психологізмом!

 Мар'яна. Петре!..