Читать «Потомки запорожців» онлайн - страница 7

 Пасічний. Ну?

 Скидан. Щасливо.

 Пасічний і Цар виходять. Пауза.

 Щось буде — чую. Реве худоба по почах у полум'ї пожеж, і тужать пси куркульські у кошарах тугу. І пахне самогоном з хат і з клунь, і кров'ю коней і корів... Я весь в тривозі.

 Входять Гусак, Гаркавий і Тягнибіда.

 Гусак. Я вимагаю арешту Царя!

 Скидан. Ти? Харитон Гусак? Ти вже вагаєшся?

 Гусак. Так. Цебто не я... Товариш Вигура, що був проїздом... Ось прокурор з району.

 Тягнибіда. Тягнибіда Степан. (Подав руку).

 Скидан. Скидан. Царя заарештуєте хіба разом зі мною.

 Тягнибіда. Ого! Як кажуть, тільки через труп,

 Скидан. Отже. (До Гусака). Що вам заподіяв Левко Цар? Тобі й Вигурі?

 Гусак. Він зіпсував нам рапорт, гад! Він стопроцентність нашу трохи не зламав у всерайонйому масштабі!

 Скидан. Чим саме?

 Гусак. Одмовився вписатись до колгоспу. Хіба не чув? Ти ж голова. (До Тягнибіди). Товаришу прокурор!?

 Гаркавий. Та як відмовився. Навіть говорить не став. Я, каже, з тобою, себто з Гусаком, не те що до колгоспу, до вітру рядом пе піду!

 Тягнибіда. Цікавий тип...

 Гусак. І абсолютно підозрілий. Прошу послухать: коли не все село, одна лише людина одмовилась вступити до колгоспу, — хто підпалив сільраду? Вона! (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку.

 Гаркавий. Дозвольте. Цар же записався, коли ти став крутити телефона.

 Гусак. Хвилинку... Дай закінчити думку. Так от, по совокуппості причин, а саме: саботажу влади, палійства Державних установ...

 Скидан. Не палив. Під час пожежі Цар лежав коло мене долі й плакав.

 Гусак. А чого він рлакав? (До Тягнибіди), Стьопо, спитай, чого цей одноосібник плакав?

 Скидан. Оплакував, напевно, куркулів...

 Гусак. Чув? (До Тягнибіди). Стьопо, тобі ясно?

 Скидан. ...свою тяжку дядьківську долю, історію свою, а може, й синів згадав.

 Гусак. Синів? А де його сини? Чому ніхто не знає? (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку... Де його сини?

 Тягнибіда. Іди к чорту, слиш?

 Гусак. Хто? Я! Ти що, серйозно?.. До речі, маю йти на телеграф... Секретний, той, як його... поки. (Зникав).

 Тягнибіда. Товаришу Скидан!..

 Скидан. Що зв'язує мене з Царем?

 Тягнибіда. Ні.

 Скидан. Ая хотів би, щоб ви знали: кров.

 Гаркавий. Я можу йти, пробачте?

 Тягнибіда. Іди... (До Скидана). Кажеш, кров?

 Гаркавий виходить.

 Скидан. Кров. У дев'ятнадцятому році на великдень, коли брали у Петлюри Новоград, два брати богупці закляли мене кров'ю, вмираючи від ран. І досі чую їх слова: «Петре, копчаємось. Прощай, доглянь нашого батька. А матері про нашу смерть мовчи, аби не плакала по нас па паску...»

 Тягнибіда. І ти поклявся?

 Скидан. Кров'ю. Вона текла з нас в одну калюжу. Я теж був ранений сюди, сюди і ось...

 Тягнибіда. Вони були...

 Скидан. Сини Цареві — Петро й Тарас Царенки.

 Тягнибіда. Так.

 Пауза.

 Товаришу Скидані А що, коли б я приховав на пару років Гусака?

 Скидан. За що?

 Тягнибіда. І сам гаразд не знаю. Чую нутром... Пригадаєш...

 Чути шум і вигуки: «Стій! Держіть її! Гаркавий!» — «Пустіть мене!» — «Хапай її!» — «Сама йду!»

 Тягпибіда. Що за галас? Пустіть людину!.. Женщина...

 Входять Мар'яна, Гусак, Гаркавий.