Читать «Потомки запорожців» онлайн - страница 11

 Гаркавий підходить.

 Казав професор, що ми запорожці? Чи не казав?

 Кошовий. Що ж ти мовчиш, мільтон? Горілку з нами

 пив?!

 Гаркавий. Не пам'ятаю... Громадяни, вийдітьі Скидан. Гаркавий! (Погрожує пальцем). Пасічний. Вийдіть, товариші! Ви п'яні!

 Запорожець. Дайте нам свободу! (До Кошового). Вірно кажу?

 Кошовий (на піч). Діду, вірно ми говоримо?

 Демид. Ідіть, не крутіться перед очима... Крутяться...

 Вбігає Левчиха.

 Левчиха. А, рятуйте!.. Коней потруїли!

 Трубенко. Хто? Де?

 Левчиха. Заходжу па стайню, щоб подивитись, як там наші коники живуть у колгоспі. А вони хропуть, задравши ніжки. А бо-о!

 Скидан. Хто потруїв? Саво Тарасовичу, Гусак, розслідуйте!

 Левчиха. Платон старий, відьмак...

 Левчиха, Гусак, Трубенко виходять.

 Скидан (до п'яних). Скажіть, що з вами?

 Біднина. Скажу, все скажу!

 Скидан. Ну?

 Біднина. Скажи нам правду, чуєш, —запорожці ми чи це але тільки дражнить? Мене ось Кошового...

 Запорожець. Якщо дражнять, зостаємось у колгоспі. Ну, якщо запорожці!..

 Панічний. Що за безпринципність! От дядьківня лукава!

 Кошовий. Саджайте пас на палю! Отакечки... гоп!

 Запорожець. Одвічай, хто ми?

 Скидан. Запорожці.

 Демид. Розорителі.

 Заророжець (до Павлюка). Викреслюй геть з реєстру!

 Пасічний. Стій! Куди — викреслюй? Запорозькі козаки для свого часу в певній мірі теж були колективісти!

 Запорожець. Мели!

 Пасічний. Факт. Жили артілями, що куренями звались. Артіль рибальська, ковальська, збройна.

 Кошовий. Отуди!

 Біднина. Ой!.. Прах його забери!

 Скидан. А ви думали як?

 Запорожець. Стій, не черкай! Не страми мого званія!

 Кошовий. Еге-е-е... Ось воно куди... Хомо!

 Запорожець. Га?

 Кошовий. Остаємось!.. Пробачте... Ходім Безверхого одлупимо колективно. Хай пе бреше! «Та воли ж мої, круторогі!..»

 Виходять співаючи.

 Скидан. Ах ти ж біда мені... Гаркавий!

 Гаркавий. Я—Гаркавий!.. Крапельки по пив, клянусь. Послухайте — х-х!

 Скидан. Куди хакаєш? На мено хакай!..

 Гаркавий. Не вмію...

 До вікна підходить з вулиці Радчук.

 Радчук. На Дніпрельстан виходять грабарі. Хто промову скаже?

 Пасічний. Сам скажи. Радчук. На шляху вже йдуть.

 Чути спів: «Ой не жалько мені...» Радчук зникає. Входять Нечитайло і Уляна.

 Нечитайло. Петре, записуй.

 Уляна. Записуйте, Петре.

 Скидан. Ну, слава богу, дядьку Мино. От спасибі.

 Пасічний. Розказуйте, що сталось.

 Уляна. Да так якось. Прийшли оце додому, посиділи на призьбі.

 Нечитайло. Полаялись та почали осуждати потроху все на світі... І ще там дещо, господи прости, пе буду згадувати... Коли ж малий іде з класу. Дак я тоді вже верьовку з сволока зняв...

 Скидан. Яку верьовку?

 Уляна. Повіситись хотів, нехай бог милує.

 Нечитайло. Да помовчи-бо! Ну й людина ж неделікатна... Нема інтелігентності й на гріш. От язик!..

 Уляна. Так приходить Лаврик з класу да в сльози. Мені, каже, на вас дивитись сором. Ви, каже, тату й мамо, хочете, аби мене індивідумом школярі дражнили. Та все про Леніна, та про Запорізьку греблю, так ми тоді полаялися ще раз та й постановили: хай буде по-його.

 Пасічний. Ну, слава богу.

 Входить Гусак. Спиняється коло столу, пише.