Читать «Потомки запорожців» онлайн - страница 6

 Уляна. Що він ка?.. Господи.

 Нечитайло. Не второпав. Говорить, мов газету читає. Почнеться, каже, таке... що голови одне одному поодриваєм.

 Шум авто. Входить Вигура.

 Вигура. Гей! Алло! Хто тут Скидан?

 Скидан. Я Скидан. Хто будете і звідки?

 Вигура. Інструктор Вигура з Наркомзему. Як діла?

 Скидан. Діла, товаришу, високі. Здрастуйте.

 Вигура. Куркулів викинули?

 Скидан. Так. В цю ніч навіки розчахнувся наш світ і став безповоротно іншим, і ми це чуємо всі тут, всяк по-своєму.

 Вигура. Відповідальний час. І пильність тут потрібна зараз, як ніколи... Колгоспників у вас багато?

 Скидан. Півсела.

 Вигура. Збирайте зараз же загальні збори, і щоб до ранку були всі в колгоспі.

 Гусак. Єсть, до ранку всі в колгоспі.

 Вигура. Всі сто процентів, чуєте? Реєстр, протокол, чин чином і без церемоній. Я скоро буду... От діла!.. Пока!..

 Скидан. Чекайте. А як хто не схоче?

 Вигура. Як схочете, то схоче, а як не схочете — нарікайте на себе. Нам у дрібницях розбиратись нема часу. По особистих настроях ударить треба так, щоб загуло, і квит... Одійдіть од машини! (З-за сцени). Давай!

 Рев авто. Вбігає Лаврик.

 Лаврик. Дядьку Петро! Сільрада горить!

 Всі біжать на пожар.

 Скидан (один). Пролог закінчено. Починається дія.

 КАРТИНА ДРУГА

 На майдані біля Скиданової хати. Під горою видно півсела. А за селом Дніпро синіє. Видно далеко. Щось урочисте в краєвиді, щось навіть величне.

 Скидан. Хто там?

 Цар (за сценою). Можна їхать!

 Скидан. Цар?

 Цар. Я.

 Скидан (до хати}. Трохиме!

 Пасічний. Іду! (Виходить з сіней). Як все змінилося! Чотири дні — і все стало іншим. Вже не село ми — колгосп. Не просто Білохатка — «Пам'ять Леніна». Все перетворилось. Усе вимагає негайної нової відповіді: люди, коні... навіть небо. Дивись, зовсім неначе інші зорі! Вірші склав би, так все хороше. Сьогодні от не спав уже другу ніч, складав ось плани для району... Везу, землі не чую під ногами. А думок!.. Тисячі!

 Скидан. Бачу.

 Пасічний. От ми стоїмо з тобою вдвох. Координати наші: Москва — Київ — Запоріжжя — Дніпро — тридцятий рік... Оба неголені, одяг — гріш ціна, і ніякого виду. Але ми стоїмо здивовані, Петре! І світ здивований не зводить з нас біноклів!.. П'ятий день! Ти це почуваєш?

 Скидан. Я всі слова твої люблю. Вони як хліб.

 Пасічний. Але ти в тривозі, бачу...

 Цар (входить). Можна їхать.

 Пасічний. Ідем. Тепер головне — щоб ми народ любили і друг друга, а решта... гори перевернемо, їй-богу!.. (До Царя). Скажіть, коли забирали Заброду, Буланого, Баса, чого ви плакали?

 Цар. Не питайте.

 Пасічний. Вам було страшно? Жаль? Чи Заброда вас злякав, коли став клясти наше життя, і степ, і навіть дощ закляв, собака.

 Цар. Кажу, не питайте.

 Пасічний. Чи, мо, коли Скидан сказав їм па прощання: «Геть! Доволі пострілів, палійств і саботажу. Вже ви для нас по земляки. Ви — минуле. Всі ваші пристрасті — минуле...» Добре сказав, Скидане!

 Скидан. І раптом загорілася сільрада.

 Пасічний. Еге. От була ніч!

 Цар. Що згадувать тепер. Нехай вже буде так, як вийшло. Поїхали!