Читать «Потомки запорожців» онлайн - страница 18

 Безверхий. Що ви цим хочете сказати?

 Скидан. Всередині це не свинарник — готель свинячий, слово честі.

 Безверхий. Начхать я хотів на ваш готель! (До Верещаки). Ви понімаете, що делается здесь?

 Верещака. Верещака.

 Безверхий. Той самий? Дуже приємно!

 Безверхий. Ви понімаете, какой пейзаж згиділи з вікна? Вот так вот — рєчка, вот. Тут кустіки, вот здесь вот верби по лугу. Потом река делает такую, вот смотрітє, загогуліну, ну, то есть, батенька, красота невероятная!

 Верещака. Дійсно...

 Безверхий. Да пет. Слушайте. Ви слушаете? Вот. Прієзжаю з города: пу, зашли соседі — Запорожець, Кошовой, Гаркавий. Да... Обедаю. Випиваю, так сказать, рюмку водки, терновки, знаете лі, виходжу на балкон, лягаю, у меня, знаете лі, такая, вот смотрітє, лежаїточка вот здесь вот... Да... Нет... Ага! Лягаю, смотрю вперед — свінарнік! Сто двадцать метров. Не вандалізм!?

 Скидан. А ви б, Федоре Григоровичу, свого проекта подали.

 Безверхий. А ви меня просілі?

 Скидан. Просив.

 Безверхий. Значить, я забил. У меня артеріосклероз і міокардія вот здесь вот. Забил.

 Скидан. А я не забув. Склерозу в мене нема.

 Безверхий. Вот і жівіте з кабанамі. Я больше в вашем селе не жілец. Довольно свінарнікамі портіть ландшафти!

 Уляна. Чого ви за свинарник учепились? Не так поставили! Загогулину йому закрили!.. Так забіжіть з другого боку та й милуйтесь. Все одно гуляете та корів малюете.

 Безверхий. Не твойо дело. (До Верещаки). Слишали? Пришла в правління... дама!

 Уляна. Хто дама? Я дама?

 Безверхий (до Верещаки). Ну, ви посмотріте...

 Уляна. Люди добрі, чули? Дамою мене узвав!

 Нечитайло. Ну, й узвав, сатана тебе не візьме!

 Уляна. Яка я дама? Причастуюсь!

 Безверхий. Ну вот. Видіте?

 Уляна. Я робоча жінка, а не дама.

 Безверхий (до Верещаки). Вот вам тіп для комедії.

 Уляна. Для кумедії? Для якої кумедії?.. П'ять літ корів малює та горщики па закладках! (До письменника). А вчора йду з роботи. Так натомилася. Дивлюсь: аж він малює будяки, що я не дополола. Не глум! Я будяки полю а він малює! І стида ж не має, а ще за границею був!

 Безверхий. Я ухожу. Не желаю бить предметом глумлєній... (Щезає).

 Тихий. Образився.

 Нечитайло. А-а! Сміється з мужиків.

 Тихий (до Верещаки). Скажіть, давно хочу спитати пробачте...

 Верещака. Прошу.

 Тихий. Чого це деякі письменники да, кажуть так дисати стали тугувато? То ж було колись, скажім ось Гоголь чи той, як його...

 Трубенко. Граф Толстой!

 Тихий. Граф Толстой! Граф Монте-Крісто. От писали!

 Верещака. Ну, бачте, сучасникам це завжди так здається. Знову ж, були інші взаємини. Епоха була інша.

 Демид. Монополька?

 Верещака. Епоха! Час такий! Доба! І потім, всі вони оті письменники, були продуктом...

 Демид. А, так! Були продукти, а де вони?

 Тихий. Да не про те йде мова. Вони ж були пани? Робить їм нічого, от, гуляючи собі, й писали. Вірно я кажу?

 Верещака. Не всі. Проте жили без навантаження Тематика також була не завжди актуальна, легка. Не те що в нас.

 Демид. Еге. Що за день напишуть, те за ніч покурять Легкий тютюн!

 Верещака. Який тютюн?

 Тихий. А такий, що от, приміром, кажуть, що Пушкін так проти самого царя писав. А Шевченко навіть проти цариці. А зараз візьмеш книжку, проти кого ви пишете її проти чого...