Читать «Потомки запорожців» онлайн - страница 14

 Сірик. До речі, я і пе географ зовсім. Я словесник, щоб ви знали.

 Павлюк. А кажуть діти он, що й пишете ви не зовсім чисто, з помилками.

 Сірик. Неправда. Це не помилки! Я не встигаю перевчатись: міняється правопис в Наросвіті.

 Платон. Отаке. Скрізь, мабуть, однаково. Міняється, тече, летить, як та вода весною з потоків.

 Сірик виходить. Входять Уляна і Нечитайло Мина.

 Пасічний. Правда, діду? Все рушило разом. Неначе не село — ескадра кораблів у бурю. Продовжуємо! Петре, бери стерно! Команда, по місцях! Про Волгу не турбуйтесь. Через двадцять літ впадатиме, куди захочем. Захочемо — в Чорне, захочемо - у Каспійське, бо й Волга наша, і моря.

 Нечитайло. Еге. Чорне море наше, Каспійське наше, а тарані чортма!

 Уляна. Ну, Мино, що ти кажеш! Тут про розумне треба говорить. Петре!

 Скидан. Ну?

 Уляна. Так, мо, упишете назад? Як ти, Мипо? Нечитайло. Сьогодні вже не хочу. Голова опухла. Уляна. Ну от... Привела.

 Нечитайло. Прийдемо Ще завтра чи позавтра.

 Скидан. Приходьте, коли Схочете. Я не підганяю. Нечитайло. А може, ще обійдемось і так.

 Скидан. Ні, дядьку Мино. Уже вам не обійти не об'їхать.

 Нечитайло. Сказав сліпий, побачимо.

 Скидан. Побачите. Будете ви ще у нас колгоспним Бригадиром та почнете орудувать лапами. Та стануть вас люди шанувати. Приїдуть до нас гості з Казахстану, Польщі чи, може, з самого, колись, Китаю — а хто тут у вас найкращий бригадир? Мина Нечитайло!

 Нечитайло. Ну, годі, буде!

 Уляна. Чув? Та що ви з ним говорите?

 Скидан. Портрети ваші, дядьку, будуть по газетах книжки про вас напишуть, про вашу славу па весь світ!

 Нечитайло. Книжки напишуть, а корову і коней заоеруть. І оді й дивись на фотографію. Ходім, Уляно. Полаємося трохи дома та, мо, заріжемо хоч теля.

 Уляна. Отак як бачите.

 Входять Верещака й Сірик.

 Верещака. День добрий, товариство!

 Скидан. Здрастуйте.

 Верещака. Письменник Верещака! У відрядженні по Украіні з творчою метою.

 Тихий. Отеє приятно. Драстуйте! Давно хотів письменника побачить.

 Сірик. Прекрасні епохальні твори! (До Скидана) Читали?

 Скидан. Читав.

 Уляна. Шапок не знімають — що воно таке...

 Верещака. Що саме ви читали, товаришу Скидан?

 Скидан. Та, мабуть, чи не все читав. Пишете ви стисло_Не те, що, скажімо, граф Толстой.

 Верещака. Ну, звичайно. Не ті часи.

 Уляна. Ой не кажіть. Таке робиться!..

 Нечитайло. Не лізь хоч до письменства, кохана.

 Верещака. Так... Чудесное у вас село!

 Скидан. А чим воно чудесне?

 Верещака. Розкішні краєвиди. Хатки малесенькі, як лядечки.

 Нечитайло. Живемо, як бачите.

 Сірик. Іван Гнатович рішив.

 Сірик. Іван Гнатович рішив побудувати дачу коло нашого села.

 Скидан. Чого ж коло села? Яке на хуторі життя? В селі будуйте.

 Верещака. Для творчості потрібна тиша.

 Тихий. Я думав, люди.

 Скидан. Проте як знаєте. Вам видніше.

 Уляна. Еге. Отутечки у нас один панок роками проживав. Із Петербурга. Було, все дітям гроші роздає. Дурний був, і вата в ушах. А потім того, як ото вбили його в революцію, так ніхто вже не той...

 Верещака. Інтересно.