Читать «За сестрою» онлайн - страница 38
Андрiй Якович Чайковський
Мстафа-ефендi вiдчинив вiкно i придивлявся, чи його засуд буде виконаний та яке зробить враження на невiльникiв.
В тiй хвилинi в'їхав у ворота якийсь мулла, а за ним кiлька багато вдягнених слуг. Усi розступились. Вiн заїхав усередину й проголосив спiвучим, трохи гугнавим, голосом:
- Слухайте, невiрнi джаври! Мiй пан, ханський Девлет-гiрей Iбрагiм i улюбленець - нехай йому Аллах дасть довгий вiк, - звелiв у своїй ласкавостi запитати вас, невiрних українських бранцiв, чи не знає хто, де перебуває син його милости Девлет-гiрея, славний лицар Мустафа-ага, що того лiта ходив з загоном воювати невiрних на Україну для слави Аллаха i його пророка Магомеда. Хто виявить його мiсце, стане достойний його ласки й нагороди його милости. Хто ж би це затаїв, може готуватися вже тепер на смерть, бо його повiсять.
Один татарин взявся ознайомити те саме по-українськи. Тодi Павлусь виступив перед муллу i сказав по-татарски:
- Я знаю, де перебуває твiй пан. Мулла подивився згiрдливо на Павлуся.
- Ти не можеш цього знати, бо ти вже тут довше, а це сталося цього лiта.
Iбрагiм потурнак, зiгнувшись у три погибелi перед муллою, потвердив, що Павлуся привезли цього лiта.
- Так? Ну, говори! А як збрешеш одне слово, то врiжу тобi язика.
- Не тобi скажу, а твому пановi.
Мулла закусив губи.
- Цього невiльника забираю зараз до його милости Девлет-гiрея Iбрагiма. Вiд тепер вiн пiд моєю рукою.
Усi невiльники ахнули. Вони радiли, що Павлуся минула кара.
- Сiдай на коня i їдь зо мною.
Тодi Павлусь пiдступив пiд дворище i спитав Мустафу:
- Чи тепер велиш бити, чи аж вернуся вiд його милости?
Мустафа стягнув брови з досади.
Павлусь засмiявся йому в вiчi. Вiн знав, що тепер над ним могуча рука Девлет-гiрея i його тепер нiхто не смiє торкнути.
VIII
Девлет-гiрей Iбрагiм мешкав у столицi кримського хана в Бахчiсараї. З Коджамбаку треба було їхати туди яких три днi. За час тої дороги обдумав собi Павлусь, що йому робити далi.
Спершу вiн дуже радiв, що викрутився вiд строгої кари, i тепер почувався зовсiм безпечний. Цю щасливу нагоду хотiв вiн використати на те, щоб вiдшукати й освободити сестру. Вiн уложив собi цiлий план. Знав добре, що Мустафа-ага певно живий у полковника i що його знайдуть, як лиш покаже їм дорогу. За це вiдкриття може надiятися великої нагороди, а навiть свободи, а тодi вернеться разом iз сестрою в Україну. Вiн i не думав про те, щоб без сестри вертатися й вiрив, що йому Бог поможе сестру вiдшукати.
Коли наблизився до Бахчiсараю, побачив щось таке, чого дотепер йому не довелось на очi бачити. Здалека вiд сходу сонця яснiло щось високе з бiлими плямами на вершку.
- Що це таке? - спитав Павлусь у мулли.
- Це гори.
Павлусь не зрозумiв, бо такого татарського слова ще не чував. Вiн не допитувався бiльше. Це пояснив йому iнший татарин, що знав українську мову. Павлусь з роду гiр не бачив. Йому стало лячно.