Читать «За сестрою» онлайн - страница 3

Дiтвора ганялась по майданi, а парубки, засунувши бадьоро шапки на одно вухо, проходжувались повагом по вулицях, зиркаючи за дiвчатами, що теж оподалiк збиралися й ладились заводити вулицю.

Як тiльки сонце перестало пекти, взялися дiвчата за руки й почали спiвати пiсень. До них наблизилися парубки i стали собi ж пiдтягати.

Пiсня притягнула i старих людей. Вони теж окружили молодих, придивляючись до їх забави, хоч була така звичайна рiч в українському селi, яка кожного лiта в недiлю або свято повторялася. Оподалiк вiд того гуртка те саме робило молодше поколiння Спасiвки: дiти недолiтки, хлоп'ята й дiвчата. А все те в святочних строях, вмите та вичесане, заквiтчане й прибране.

Любо було глянути.

Навiть панотець Амвросiй не видержав i вийшов на майдан подивитися на вулицю та послухати пiсень.

Над самим вечором пригнали пастухи худобу з пасовища.

Знову новий образок. Пастухи вигукували й заганяли товар у ворота. Поважнi корови та воли, гойдаючи головами, йшли до своїх загород. Вiвцi мекали, тиснулись в гурток, а конi розбiглися по майданi та скубали траву.

Корови й не гадали виминати вулицi, а йшли в саму середину мiж дiвчат. Настав великий крик i смiхи, усе розбрелось. Дiд Андрiй сидiв iз сусiдом Панасом на призьбi. Покурюючи люльки, розмовляли про господарство.

- Цього року, мабуть, урожай буде, - каже Панас.

- Дай Господи! Щоб лише в злу годину не вимовити…

- Ходив я сьогоднi вранцi в царину, - аж душа радiє, таке все повиростало.

- Щоб хоч сарани не було…

- От i не говори! Хай свята Покрова заступить, - сказав Панас i перехрестився…

- Та я цього не бажаю, але всяко буває…

В цiй хвилинi надбiг гурток малих хлопцiв, що гнались за дiвчатами ровесницями та вигукували, смiючись…

- Мурашки, ховайте подушки, татари йдуть…

- Не викликуй чорта з пекла! - гукнув дiд Андрiй.

Та хлопцi на це не зважали, а ганяли далi. Один хлопець пiймав Ганю за плече та так сiпнув, що дiвчина впала на землю. В цiй хвилинi прискочив до нього Павлусь i схопив за в'язи.

- Як" ти смiєш? Це моя сестра…

Цей обернувся i вхопив Павлуся теж.

Стали борикатися.

Павлусiв противник був старший i дужчий. Вiн ухопив Павлуся пiвперек i тиснув цупко руками. Оба червонi, мов буряки, стали змагатися. Зараз обступили їх iншi i придивлялися, хто кого переможе, хоч усiм здавалося, що Павлусь не дасть ради.

Та воно не так сталося. Павлусь пiднiс вгору свого противника та, як лише цей вiдстав вiд землi, розмахнув ним i кинув на землю.

Тому стало соромно i лежачи ще, вiн став Павлуся бити кулаками…

- Гов! Пiвнi! - гукнув якийсь парубок i вмить розiрвав воюючих… - Досить з вас, обидва ви славнi козаки будете…

Хлопцiв наче б водою обiлляв…

- Не зачiпай Ганi, - говорив Павлусь, - нiхто не смiє її торкнути, а то поб'ю…

- Хiба ж вона мальована? Чого лiзе до гурту таке "не чiпай мене"…

- Павлусю, ходи сюди! - закликав дiд Андрiй…

- Воно гарно, що ти за сестрою так обстоюєш, та бач, вiн це невмисно, а випадком… ну досить… спати час…

I всi стали розходитися до дому. Тепер залунала пiсня по цiлому селi мiж хатами. Нiкому не хотiлося розставатись iз таким напрочуд гарним українським вечором…