Читать «Поклик Ктулху» онлайн - страница 20

Він не довго прожив після повернення, пояснила дружина, адже те, що відбулося на морі 1925 року, зламало його. Їй він розповів не більше ніж іншим, але лишив товстий рукопис - стосовно «технічних питань», як він їй пояснив - писаний по-англійськи, очевидно, для того щоб вона його випадково не прочитала. Під час прогулянки вузькою вуличкою поблизу Готенборзьких доків на нього з вікна на горищі впала пака паперів і збила його з ніг. Двоє індійських матросів одразу ж допомогли йому підвестися, але до того часу як приїхала швидка допомога, він був уже мертвий. Лікарі не знайшли очевидних причин смерті та списали її на негаразди з серцем й ослаблене здоров’я. Коли я почув про це, серце моє стислося від жаху, який мене не покине, доки я теж не упокоюся - внаслідок «нещасного випадку» чи іншим чином. Переконавши вдову, що я маю достатній стосунок до «технічних питань» її чоловіка, щоб отримати право на рукопис, я забрав його і почав читати, вертаючись до Лондона.

Це був простий, безладний текст - наївна спроба моряка скласти щоденник постфактум - що мав на меті описати день за днем останню жахливу подорож. Я не можу переказати його дослівно з усіма туманними багатослівними описами, але розповім достатньо про його зміст, щоб стало зрозумілим, чому плюскіт хвиль обабіч пароплава став для мене таким нестерпним, що я заткнув вуха ватою.

Йохансен, на щастя, знав небагато, хоча він і бачив місто і Створіння, але я ніколи не зможу спати спокійно, знаючи про жахи, що постійно чекають по той бік звичного нашого життя в часі та просторі і про ті вражі сили зі старих зірок, що сплять під морськими водами, відомі й підтримувані своїми вірянами, готовими й жадаючими пустити їх у наш світ, коли наступний землетрус знову підніме їхнє кам’яне місто до сонця й повітря.

Подорож Йохансена почалась саме тоді, як він розповів у віце-адміралтействі. «Емма», завантажена баластом, вийшла з Окленда 20 лютого і відчула на собі повну силу того породженого землетрусом шторму, який, напевно, й підняв з морського дна жах, що заповнив людські сни. Щойно команді вдалося відновити контроль над кораблем, вони попливли далі, аж тут 22 березня на них напала піратська яхта «Варта», і я відчув біль помічника капітана, коли він писав про те, як його шхуну обстріляли й потопили. Про темношкірих ідолопоклонників з «Варти» він розповідає з відразою. Було в них щось особливо гидке, через що їхнє знищення здавалося майже обов’язком, і Йохансен висловлює щире здивування звинуваченнями в жорстокості, висунутими проти його команди під час судового розслідування. Потім, прагнучи задовольнити свою допитливість, вони попливли далі на захопленій яхті під командуванням Йохансена й побачили велетенський кам’яний стовп, що стирчав з води, а на 47°9΄ пд. широти, 123°43΄ зх. довготи натрапили на берег, укритий грязюкою, мулом та водоростями й огороджений велетенськими кам’яними брилами, один погляд на які породжував у людини неземний жах, а за ними височіли споруди кошмарного міста-трупа Р’льєха, побудованого у прадавні доісторичні часи здоровецькими гидкими істотами, які добулися сюди з темних далеких зірок. Тут лежить великий Ктулху з усім численним почтом своїх прислужників, які чекають свого часу в позеленілих слизьких склепах і тепер уже посилають свої заклики, що їх чують уві сні чутливі люди, і владно кличуть своїх вірних повстати й відновити давній культ на Землі. Усього цього Йохансен не знав, але Бог відає, незабаром він побачив достатньо!