Читать «Поклик Ктулху» онлайн - страница 21

Говард Лавкрафт

Гадаю, що насправді з морської глибини піднялася лише верхівка потворної цитаделі зі склепом, де був похований великий Ктулху. Коли я думаю про те, що ще там ховається під водою, мені хочеться одразу накласти на себе руки. Мені здається, що Йохансен і його команда були нажахані космічною величчю цього промоклого Вавилону древніх демонів і без підказок здогадалися, що він не був породжений ані нашою, ані якоюсь іншою здоровою планетою. Жах від неймовірних розмірів зеленкуватих кам’яних брил і запаморочливої висоти великого різьбленого моноліту та приголомшлива подібність колосальних статуй і барельєфів із дивною фігуркою, знайденою на вівтарі на «Варті», кидається в очі у кожному рядку описів наляканого мореплавця.

Не знаючи, що таке футуризм, Йохансен істотно наблизився до його розуміння, коли спробував описати чудернацьке місто, адже замість розповісти про його план чи будівлі, він розповідає лише, як вразили його незвичні кути й широчезні поверхні кам’яних брил, яких на Землі не знайдеш, вкритих ієрогліфами й зображеннями якихось страшидл. Згадку Йохансена про кути я наводжу не випадково, бо дещо подібне розповідав мені Вілкокс під враженням від своїх жахливих снів. Він сказав, що геометрія того міста, яке привиділося йому уві сні, була ненормальна, неевклідова і нагадувала сфери й виміри, огидно відмінні від наших. А тепер не вельми знайомий з наукою моряк відчув те саме, спостерігаючи жахливу реальність.

Йохансен і його люди висадились на грязькому схилі під мурами велетенського акрополя й подерлися титанічними замуленими брилами, які не мали жодного східця для ноги смертної людини. Саме сонце на небесах здавалося спотвореним через випари з цієї вимоченої в морі кам’яної химери, де кожна брила, здавалося, таїла загрозу в своїх незбагненних кутах і те, що на перший погляд здавалося заглибиною, насправді виявлялося виступом.

Цікаво відзначити, що незрозуміла тривога закралася в душу кожного з дослідників задовго до того, як вони побачили дещо куди страшніше, ніж каменюки, мул і водорості. Кожен з них ладен був повернутися на яхту, якби не боявся, що інші з нього сміятимуться, і всі вони робили вигляд, що прагнуть розшукати тут якісь сувеніри - яких, зрештою, так і не виявилося.