Читать «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» онлайн - страница 34

– Гляди ж мені, братчику, коли ти якого козака стратиш, то тоді вже й до куреня не вертайсь!

Сиріч: крадь та кінці ховай.

А ватажок, здавшись на своє характерство, і одказує:

– Не бійсь, батьку, всі будуть цілі, більше копи лиха не буде!

Так отож, кажу, наші сіроми, опріч розбоїв і грабунків, такі ще пакості чинили, що нехай йому абищо, страшно і згадувать! Про їхнє поспульство доходили жалоби не тільки до нашої старшини – і до столиці; через той гармидер і кіш наш зруйновано. Та вже ж, ловить вовк, так і вовка піймають!.. Було, як деякий харцизяка попаде в руки, то суд йому короткий був. За кражу платив той курінь, до якого належав злодій, а за грабунок і смертоубийство карали смертю. Казней було чотири: перша – шибениця; стояли ті шибениці у кожній паланці, на перехрестках і по великих шляхах. Осудженого, було, підвезуть верхи під шибеницю, накинуть йому на шию сільце та й шмагонуть коня нагайкою, то він вискочить, а осуджений і повисне[40]. Вішали і догори ногами і за ребро крюком, то він так і мотається на шибениці, поки кістки його не порозсипаються в примір і на страх другим; і вже ніхто трупа його зняти не посміє, бо за це теж повинен смертної кари.

– Друга казнь – гостра паля, дерев’яний стовп заввишки дві сажені, а наверх того стовпа залізний спис в два аршини завдовжки, то осудженого на той спис настромлять так, що він віткнеться йому аж у потилицю, на піваршина вище голови; і сидить той труп на списі поти, поки викорениться, як та в’ялена риба, так що як повіє вітер, то кістки крутяться і торохтять, неначе той млинок, поки не попадають на землю.

– Третя казнь – киї запорозькі, паліччя не дуже довгі, неначе бичі у ціпів, з дубини або з другого твердого дерева. Осудженого прикують до стовпа на майдані, наставлять біля його в кінвах усяких потрав, трунків: горілки, меду, пива, браги, і принесуть кілька оберемків київ і положать біля стовпа. Нагодують і почастують осудженого, а там дадуть покоштувать і київ; хто не йде, вип’є корячок горілки або пива, вчистить осудженого києм та й приговорює: «От тобі, сучому синові, щоб знав, як красти і розбивать, бо ми всі куренем за тебе, злодія, платим!» Отак він і лежить, прикутий до стовпа, поки його до смерті не заб’ють.

– Четверта кара – зсилка в Сибір, як і теперечки в Московщині і у нас. От цими ж то карами за кошового Кальниша трохи-таки угамували харцизів, так не помоглось, не вдержався-таки наш кіш: зруйнували!.. А як зруйнували, я тобі, паничу, завтра про це розкажу.

Доїжджаючи до села Привольного, зовсім смерклось, небо замазалось хмарами і так посутеніло, хоч в око стрель. До Михайлівки зосталось верстов з три скверної дороги, і ще треба було переїздить у брод Мокрую і Сухую Суру. Машталір мій загубив дорогу і попускав віжки; не знаю вже, куди б ми заїхали, коли б Корж не виліз з брички і не знайшов дороги. Я дивувався, як старий добре бачив поночі. Нагнеться, гляне округи себе і гукне машталірові: «Повертай сюди, або туди!» І так бережно провів проміж рівчаків і бескидів, що й удень лучче б не проїхали.