Читать «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» онлайн - страница 32

– Чого се, пане-брате, ти мене звав?

– От чого, – та й покаже на обидчика. – Чи це вашого куреня козак?

А курінний, глянувши на його, і спита:

– Ти, братчику, нашого куреня?

– Вашого, батьку! – одказує обидчик, вклонившись.

Далі розкаже отаман тяжбу козаків та й пита курінного:

– Що маємо, пане-товаришу, з ними чинить?

А той і каже:

– Так вас, братчики, вже й паланка судила?

– Судила, батьку, – одказують.

– Чого ж вам ще треба? – озвуться отамани. – Помиріться, братчики, і подовольствуйте один одного!

– Так що ж, батьки, – одкаже обидчик, – коли він лишнє з мене править!

Тут вже отамани бачать, що в його усе стрижено, і запитають в останній раз.

– Так ти, братчику, не хочеш ласкою удовольствувать за шкоду?

– Ні, батьки, – одкаже обидчик, – у волі вашої, я несогласен.

– Як не согласен, – кажуть отамани, – так ходімо ж до військового судді, побачимо, що він на це скаже.

– Добре, – кажуть козаки. – Постривайте ж, батьки, збігаєм на базар за буханцями.

Як куплять, усі і йдуть до військового судді: отамани попереду. Ввійшовши, вклоняться і кажуть:

– Здорові були, пане добродію! – назвуть поіменню.

– Здоров’ї, пани отамани, – одказує суддя. – Просимо сідати.

Козаки тим часом кладуть на сирно буханці і кажуть:

– Кланяємся вам, добродію, хлібом і сіллю!

– Спасибі за хліб, за сіль, – одвітує суддя і пита отаманів:

– Що це за козаки і яке діло мають?

Курінні отамани і розкажуть про їхнє діло і як їх розсудили у паланці. От суддя і спита у обидчика:

– Чом же ти, братчику, не вдовольниш сусіда за шкоду, коли вже вас паланка судила, отаман і я присуждаю?

А той своє товче.

– Що ж, добродію, коли він лишнє з мене править, у волі вашої, не согласен!

– Коли не согласен, – каже суддя, – так ведіть їх пани отамани, до кошового, там вже буде їм конечний суд і рішеніє, нехай вони і буханці свої забирають!

– Та ми, добродію, – кажуть козаки, – купимо собі інших.

– Забирайте, забирайте! – гримне на них суддя. І не задержуйте отаманів – у їх не одно ваше діло.

Од судді ідуть вони вже до кошового; привітають його і кладуть на сирно буханці, а кошовий і пита:

– Що це у вас, пани отамани, за козаки?

Отамани знов розкажуть про їхнє діло, а кошовий, вислухавши, і спита обидчика.

– Ну, як же ти думаєш, братчику? Вас розсудила паланка, рішили отамани і військовий суддя, і я признаю, що старшина порішила ваше діло по правді, а того ради і утверждаю те рішеніє; так теперечки що ти мені скажеш, чи согласен сусіда твого подовольствувать, чи ні?

– Ні, вельможний пане, за волі вашої не согласен, – одріже обидчик, – лишнє з мене править!

– Так ти й теперечки не согласен! – гримне на його кошовий розсердившись, – Тривай же!

Та й гукне на сторожів:

– Давай лишень, хлопці, київ!

Як принесуть київ, от кошовий і каже:

– Ну, лягай, братчику, ось ми тебе навчим, як правду соблюдати і старшину поважати!

– Помилуй, вельможний пане! – заголосить обидчик не своїм голосом.