Читать «Фріда» онлайн - страница 77

— Може, ти помиляєшся? Може, тобі потрібна не абсолютна самотність? Адже між двостатевою формою розмноження і твоїм недосяжним ідеалом — самозапліднювальною формою — існує проміжна стадія, як у морських тигрів. У кожної тваринки є і жіночі, і чоловічі органи, тобто в них немає статевої диференціації, але самі вони розмножуватися не можуть, бо все одно потребують пари, такої самої, як вони, двостатевої. Така особина підпливає до іншої, і вони паруються.

— Для цієї форми розмноження мені потрібен би був хтось, подібний до мене. А я хочу бути сама. Чесно. Будь-хто інший мені тільки заважав би.

Маджарян розсміявся своєю чарівною східною посмішкою і хитро на неї зиркнув:

— З обивательського погляду, ти або дівка-перестарок, або фригідна, або самотня. Насправді це не так. Ти просто сама. До речі, ти не одна така. Сьогодні таких самодостатніх жінок чимало. Це не самотність, це «самість», розумієш? Звісно, такого слова в словнику немає. Але його треба туди занести. Сучасна жінка, надто ж та, що в бізнесі, тяжіє до самості. Така жінка носить у собі всесвіт, а не лише жіночу його частину.

Це було схоже на правду. Ірина ніколи не почувалася неповноцінною, бо таких жінок, як вона, було чимало. Вона дійшла висновку, що ці «самі» жінки досконаліші за тих, хто живе у шлюбі і в такий спосіб убиває свою самість, бо хоч-не-хоч, а мусить виконувати роль половини, а не цілісності.

Лише Маджарян не заважав її самотності-самості. Дуже довго. Аж поки, розлучившись із третьою дружиною, не запропонував їй вийти за нього заміж. І все зіпсував. Ірина розірвала дружні стосунки з ним. У них лишився тільки бізнес…

«Ти нагадуєш мені Фріду Калло, мексиканську художницю. Бачила репродукцію у моєму кабінеті?»

Ірина тоді лежала на великому ліжку готелю з краєвидом на Тірренське море і курила. На слові «Фріда» вона здригнулася. Проте одразу ж запила свій неспокій кількома ковтками скотчу.

— У Фріди Калло картини передають твою суть — суть жінки-всесвіту. Якби я тебе не знав, то назвав би Фрідою.

Ці слова зачепили Ірину за живе. Вона сказала:

— Ти маєш рацію. Між чоловіком і жінкою така сама відмінність, як між Сходом і Заходом. Причому жінка — це Схід, тобто почуття, а чоловік — Захід, тобто логіка. А я ношу в собі і Схід і Захід, як Фріда Калло.

Тієї ночі вона довго не могла заснути, а коли поринула в сон, їй довго снилися класичні архетипальні сни. Ось вона стоїть на високій горі, і є водночас древом і розп'яттям. Власне, вона — це великий хрест, який так довго стояв на тій горі, що аж почорнів, пустив коріння, а з його крил проросли молоденькі тоненькі гілочки з молоденькими пагонами і квітками-рожами, подібними до тих, які цвіли на подвір'ях та в палісадниках мешканців маленьких містечок. У тому сні її тіло було хрестом, з якого проросло життя: десь під її пахвою сплела гніздечко молода пара пташок і відклала там яйця, а по її стовбуру сновигали вгору-вниз мурашки. І вона тримала на собі всю цю живність, яка зрослася з нею. І раптом. Раптом відчула вона в цьому дивному сні, що з неї, тобто з хреста, так і не зняли тіло розіп'ятого бога-пророка. Хоча ні, тіла вже давно не було, залишилися тільки білі кості.