Читать «Фріда» онлайн - страница 69

…Коли помер Промокашка (якось безглуздо — замерз на базарі), у нього вдома знайшли цілу колекцію гаманців. Мойсей Давидович, розглядаючи їх, дійшов висновку, що тут були екземпляри ще від Кості Шухера. Велика картонна валіза з овальними зображеннями жінок з перебивних картинок, з Промокашчиними та Шухеровими гаманцями якийсь час зберігалася у Берти Соломонівни. Фріда якраз хворіла на горло і залюбки гралася ними у гру, яку сама вигадала.

Вона брала в руки гаманець, роздивлялася його, нюхала ззовні і всередині (як робила пані Ірена), потім заплющувала очі, і перед нею поставав образ череватого дядька з укритою крапельками поту лискучою лисиною, з зачесаними набік тонкими мокрими пасмами волосся; або товстої тітки, що торгує кабанчиком на базарі в білому халаті, забрудненому кров'ю; чи охайного маленького чоловічка з тоненькою смужкою вусиків; або неуважного дівчиська, яке випросило в мами гроші, щоб купити собі джинси… Скільки гаманців, стільки людей, стресів, сліз…

«Це в музей Торгової, 4, — сказав Мойсей Давидович наказовим тоном. — Зараз це нікому не потрібне, а настануть часи, коли народ оцінить справжню народну історію… Не те, що писалося в газетах і постановах партії, а те, що діялося за фіранками — в сім'ях, на базарах, у тюрмах, підземеллях, а надто ж те, що робилося нелегально, бо воно і є по-справжньому народне».

— Ну ви, дядю Мусю, й даєте! Яка ж це історія? Це рудименти старого світу, які треба нещадно знищувати! — з комсомольською категоричністю заявив Петя Соболєв.

— Молодець, Петю! Будеш генеральним секретарем КПРС! — засміявся Мойсей Давидович. — Хоча, поки ти виростеш, Радянського Союзу вже не буде!

— Та що ви таке кажете! — щиро обурювався Петя. — Коли я виросту, буде комунізм!

— Комунізм, Петю, існує тільки на Торговій, 4.

— Давиде Мойсейовичу, ти не відволікайся, — перебила його Берта Соломонівна, — Краще скажи: що робити з цією музейною колекцією?

— Та хіба ви мене послухаєте? Я вже старий, щоб робити музей народної історії, а іншим або нецікаво, або не під силу. Хіба що Фріда, як виросте, зробить такий музей, правда, Мишко?

Фріда стенула плечима. Хворе горло не дозволяло їй вимовити навіть звуку. Вона сиділа в ліжку й попивала напій, який завжди готувала їй бабуся під час застуди — ураганну суміш молока, масла, какао, меду й горілки.

«Треба їх спалити, — радила тітка Ірена Берті Соломонівні про гаманці. Бо на кожному з них — прокляття. Я, коли гублю гроші, завжди кажу: нехай тому руки повідсихають, хто їх украв. Викиньте їх до дідька, бо у вас гроші не водитимуться ніколи, запевняю».

«Ти права. Щойно я занесла до хати валізу з порожніми гаманцями, з мого дому пішли гроші», — погодилася Берта Соломонівна, і після того ця «колекція» безслідно зникла.

…Створення «музею справжньої народної історії» було «ідеєю фікс» Мойсея Давидовича.

Час від часу він приходив до Берти Соломонівни, щось приносив їй і казав: «Сховай ТАМ».

Якось Фріда підглянула через плече, коли Берта Соломонівна і Мойсей Давидович розглядали якусь стару мапу. Ірина тепер здогадувалася, що то була карта бердичівського підземелля.