Читать «Фріда» онлайн - страница 68

І все… Древо всохло, дім помер.

Що ж, час циклічний. Усе періодично вмирає і наново народжується. Може, купити цю руїну, зробити ресторан «Фріда» і знову оживити дім?

…Ірина сиділа поряд з Юрою на приступці, що вела в квартиру, де багато років жив Костя Шухер, а після нього у якийсь спосіб там опинився Вася Кашкін, по-дворовому Промокашка, який, подібно до Кості, мав сумнівну репутацію і випадкові заробітки. В домі-древі навіть кімнати самі обирають собі господарів, а не навпаки. Ця напівпідвальна кімнатка з вікном, що на якихось півметра виступало над землею, цілком відповідала напівлегальному життю її господарів. Офіційно Промокашка жив на інвалідну пенсію учасника війни, а поза тим потроху крав і жебрав на базарі. Час від часу на дім-химеру налітала міліцейська команда, аби забрати його «на місці злочину», а він щоразу влаштовував виставу для «міцних горішків»: починав дико смикатися, пускати піну з рота й волати: «Не чіпайте мене, я контужений!» На крики збігалися всі мешканці двору і скрушно хитали головами, мовляв, чого причепилися до нещасного, хіба не бачите — він же юродивий! Після того розгублені (якщо новачки) або розлючені (якщо досвідчені) міліціонери подавалися геть, а сусіди спокійно розходилися по своїх оселях. Потому Промокашка знову робився тихим і слухняним. У домі-древі так звикли до цих сцен, що в кухонних сварках сусідки, коли хотіли, щоб хтось відчепився від них, викрикували: «Не чіпай мене, я контужена!»

Терпиме ставлення до незаконного Промокашчиного заробітку у мешканців дому-древа зумовлювала фраза Мойсея Давидовича: «Не чіпайте його, це хвороба. Клептоманія називається. Від неї немає ліків». До того ж, у своїх Промокашка ніколи не крав. Таким був світ дому-древа, який жив за власними, виробленими попередніми століттями, неписаними законами.

…Якось Фріда спитала в Берти Соломонівни, чому в них усе не як у людей, маючи на увазі світ поза домом-древом, правильний, чіткий радянський світ. На що мудра Берта Соломонівна сказала: «Не варто засуджувати наш світ. Він тобі колись у пригоді стане!..»

«…Де ти цьому навчилася?» — дивувався Маджарян, коли Ірина знаходила цілковито неймовірний, проте ефективний спосіб виплутатися з найскладнішої ситуації — начебто в законних рамках, але насправді оминаючи їх.

Вона знизувала плечима: «Не знаю…»

Тепер вона знає: це дім-древо, який живе в ній, підказував правильні рішення…

Це було мистецтво «влаштовувати справи», якому за рік не навчишся. Для цього треба пройти велику школу. Давню, мудру школу ведення перемовин. Коронною фразою в домі-древі була: «Я все влаштую!» Найвищий пілотаж мистецтва перемовин на всіх рівнях. «Я все влаштую!» означало: «Я зроблю все поза законами й правилами. У мене зв'язки».

Саме за це шанували й водночас не любили і Берту Соломонівну, і Мойсея Давидовича, і Рафіка Варданяна… Саме по це приходили до них люди із «зовнішнього» світу — чіткого, правильного, зрозумілого. Торгівля — мистецтво зав'язування й подальшого використання зв'язків.