Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 83

Післямова

Досліджуючи питання організації та діяльності українських військових структур на Одещині, насамперед, одеської Військової Ради, не можна не звернути увагу на величезну роль цього формування в державотворчих процесах на півдні України. З початком революції в Росії виявилося, що майже у всіх великих містах України, в тому числі і в Одесі, провідні позиції в нових революційних органах влади зайняла російська та зрусифікована демократія, яка неоднозначно ставилася до українських домагань. Як стверджував у свій час відомий український історик Дмитро Дорошенко, тільки після перших значних успіхів Центральної Ради, після деякого порозуміння її з Тимчасовим урядом, зріс її авторитет в очах громадян цих міст, а разом з тим зросло значення і місцевого свідомого українського елемента. Таким тенденціям неабияк посприяла Військова Рада, здійснюючи українізацію війська в межах Одеської військової округи. І чим вдалішими були кроки у цьому напрямку, тим сильнішими ставали позиції української військової організації регіону, до співробітництва з якою прагнуло щораз більше політичних угруповань.

Вже наприкінці весни 1917 р. в Одесі під егідою ОУВР було закладено підвалини національних військових частин, які мали сформуватися з українізованих підрозділів російської армії. Особливе місце мали посідати гайдамаки, яким відводилася функція загонів мобільного реагування з випішенням розвідувальних завдань. Вони починають формуватися під егідою командування Румунським фронтом. Виникає 1-й Гайдамацький курінь, до якого зголосилися віддані українській справі солдати і офіцери, яких надихала сама можливість відчути себе частиною славного українського війська, яке генетично пов’язане з козацькими, сердюцькими й гайдамацькими утвореннями ХVІ — ХVІІІ століть. Тому в зовнішньому вигляді хотіли відобразити традиційні елементи українського вояцтва. Чисельність гайдамаків постійно зростала до кінця 1917 р., досягши позначки 10000 осіб, що привело до розгортання їх в дивізію й перенесення діяльності далеко за межі Одеси, і, навіть, Херсонської губернії. Але динаміка чисельності залишалася нестійкою. Продемонструємо це цифрами. Березень — 500 осіб з «Союзу української молоді», квітень — 1032 («Одеська Січ»), червень — 2000 гайдамаків і 12000 українізованих солдат та старшин, вересень — 10000 гайдамаків, жовтень — 5000 гайдамаків, листопад-грудень — 8000-10000 гайдамаків і юнаків з «Одеської Січі», січень 1918 р. — 2000 осіб. Попри дискусійність окремих цифр, вони наочно демонструють, що у найбільш відповідальний момент, момент більшовицького повстання, в Одесі залишалося значно менше українського війська, ніж восени 1917 р.