Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 85

Пік могутності української військової влади у регіоні прийшовся на листопад — грудень 1917 р., коли Військова Рада значною мірою контролювала ситуацію в регіоні, чому посприяло й проголошення Української Народної Республіки, а відтак перехід влади в Одесі до українських інституцій.

Негативним явищем, який послаблював авторитет Військової Ради, були деякі протиріччя серед верхівки військової організації. Особливо суперечливим залишалось питання співробітництва, з більшовиками, та іншими партіями і організаціями. Ще одним недоліком у діяльності Військової Ради була неготовність у вирішальний момент, незважаючи на значні військові сили, відбити наступ більшовиків, які в січні 1918 р. встановили радянсько-більшовицьку владу на півдні України. Що, на нашу думку, пояснюється наївною вірою в можливість співпрацювати з усіма політичними таборами, у всеохоплюючу силу демократії, як запоруки побудови нового світлого життя. До того ж, за умов конкуренції, а часто й протистояння з загальноросійськими партіями «ліберальної та революційної демократії», лідери українських політичних і військових структур проігнорували політичну вагу більшовиків, що з кожним місяцем накопичували ресурси. Їх, до пори до часу, взагалі вважали кращими представниками російської демократії, через популістські гасла соціальної справедливості й національного самовизначення. Або, в гіршому випадку, меншим злом поміж інших.

Серед інших причин військової поразки варто назвати вдалу агітацію більшовиків, а отже послаблення бойового духу гайдамаків. Повільність, а подекуди нерішучість українського військового командування. Своєрідне споглядання за розвитком подій, непевність у власні сили.

Сказане, меншою мірою стосується тих українців-військових з Одеси, які перебуваючи під домінуючим впливом самостійників, на відміну від соціал-демократів і есерів, з самого початку революції не бачили іншого шляху для України, як повноцінна, без автономних обмежень, незалежність. Й докладали для цього чималих зусиль, передусім у будівництві армії. Але їхній вплив на початку зими 1917 року послабився. Адже лідери Центральної Ради, протягуючи руку для співпраці усім представникам неукраїнського лівого табору, усунули від прийняття важливих рішень в Одесі Івана Луценка та його соратників як з одеської української Військової Ради, так і з поміж командирів гайдамацьких кренів.

Стверджуємо, що помітна активність ОУВР дає підстави виділити її з інших військових організацій України. Така діяльність Військової Ради пояснюється наявністю значної кількості військ та флоту в цьому регіоні, зацікавленістю Центральної Ради в потужній українській військовій організації на південних теренах. Надзвичайно велику активність у справі побудови українського війська проявляли й лідери Військової Ради, які значно раніше, ніж більшість керівників України, усвідомили необхідність захисту здобутків національного руху з боку сильної та організованої армії й флоту.