Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 60

Щоправда, така повага до вояків з іншого табору стала винятком. Наступні два місяці влада у місті перебувала в руках більшовиків у вигляді Ради Народних Комісарів, й з перших днів нові керманичі організували червоний терор проти своїх супротивників. Надзвичайний комітет (російською мовою — ЧК) разом з матросами відшукував ворогів, серед яких чимало траплялося українських військових, та одразу знищував, переважно двома способами. Або кидали живцем у пічку корабля «Алмаз», який був центром ЧК, або прив’язували до ніг каміння й викидали у море^[321]. Детальніше про це, як і про враження від перебігу вуличних боїв у січні 1918 р. з боку гайдамаків можна прочитати у Г.Гришка, який сам ледь не став жертвою терору на «Алмазі»^[322]. Про ці дні він згадує значно достовірніше, аніж, коли мова йшла про попередній період. Принаймі ця частина спогадів верифікується іншими джерелами.

Офіційною підставою для переслідування могла бути відсутність мандату від ВРК, що фіксувалося пунктом 13 договору від 18 січня, який наведемо повністю: «Тому що воєнні дії припинені, всім гайдамакам гарантується безборонне ходіння по місту для своїх особистих потреб, але для цього вони повинні мати мандати від своїх частин, сотенних або полкових, за підписом і печаттю частини, виданих сьогоднішнім числом, тобто 18 січня 1918 року. Всі ж видані до цього числа посвідчення вважаються недійсними, і якщо гайдамаки з’являтимуться з старими посвідченнями, вони будуть затримуватись до розгляду і вияснення, чому не замінені своєчасно мандати»^[323]. Зрештою для системи терору не обов’язково було шукати привід для арешту.

3.4. Українські військові інституції в Одесі в останній період діяльності Центральної Ради

На період від середини січня до середини березня 1918 р. призупинили свою діяльність усі українські військові організації, в тому числі ОУВР. Відновила вона свою роботу лише після відновлення української влади у результаті укладення Центральною Радою Брест-Литовського договору з країнами Четверного союзу й наступу спільних німецько-австро-українських військ. Разом з прибуттям в Одесу з району Бірзули гайдамацьких частин постало питання про відновлення Військової Ради. Нам не вдалося встановити, коли точно це відбулося. Можна напевно говорити, що між 14 і 20 березням. А до її відновлення тимчасовим військово-окружним комісаром став Йосип Пшонник, член колишньої ради Румунського фронту. У всіх справах він співпрацював з представником українського уряду в Одесі В.Чехівським^[324]. Протягом березня — квітня військові структури в Одесі перебували в стані постійної трансформації. Але на перших порах члени виконавчого комітету гайдамацьких куренів поряд з виконкомами рад військових депутатів, в тому числі ті, хто утримувався більшовиками з січня 1918 р. на кораблях «Алмаз» і «Синоп», взяли участь у створенні одеської української ради, яка виконувала функції тимчасового органу центральної влади в місті^[325]. В структурі ради передбачалася посада військового комісара, поряд з іншими 6-ма комісарами. Ним став Й.Пшонник^[326].