Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 59

Частина українських військ ще 16 січня розпочала переговори про припинення вогню на умовах більшовиків. Реконструюючи картину за словами І.Сазонова і Г.Гришка, який очолив делегацію від гайдамаків на переговорах, або о 1 годині ночі 17 січня, або вже вдень 17 січня, гайдамакам було висунуто такі умови капітуляції:

1. Обеззброїти й заарештувати своїх офіцерів, передати їх штабові Червоної гвардії.

2. Повернути усіх полонених.

3. Припинити негайно воєнні дії проти Червоної гвардії й скласти зброю.

4. Зброю і головне військове майно передати радам робітничих, солдатських і матроських депутатів.

5. На обдумування ультиматуму дається 24 години.

І.Сазонов, на відміну від М.Омеляновича-Павленка, наполягає, що гайдамаки умови прийняли, а офіцери, побоюючись арешту, порозбігалися^[315]. Враховуючи відомий нам з інших джерел перебіг подій у ці дні, а також детальніший опис подій та документів у спогадах І.Сазонова, видається достовірним, що українські частини дійсно 16 січня поступово припиняли чинити опір, не бажаючи продовження кровопролиття. Й загалом, не надто активно, як можна було б очікувати, зважаючи на чисельність військ, виступали проти Військово-Революційного Комітету. Про причини говорилося вище.

17 січня, до 9-ї годині ранку сутички припинилися. А 18 січня уповноважені від окремих українських підрозділів, хто прийняв ультиматум ВРК, підписали договір про визнання його єдиною владою в Одесі. Договір від частин УНР підписали: Компанієць (1-й кінний гайдамацький полк), Гладкий (1-й пластунський полк), Безпальчук (2-й пластунський полк), Музичук (3-й пластунський полк), Власенко (12-й Охтирський полк). Єдина вимога, яку поставили гайдамаки, щоб їх не роззброювали, була виконана^[316]. Напевно, через те, що збільшовизовані вояки тепер ставали частиною армії Одеської радянської республіки. Втім, як показав подальший перебіг подій, не усім вдалося вберегтися від червоного терору.

Решта гайдамаків, які не погодилися на капітуляцію, очолювана капітаном Осмоловським та підполковником М.Продьмом, не бачучи перспектив продовження опору, 18 січня залишають Одесу, відійшовши до станції Роздільна, з планом дійти до Балти, щоб об’єднатися з 31-ю дивізією. Але 19 січня більша частина з них у Роздільній була роззброєна більшовиками, які наздогнали відступаючі й здеморалізовані частини^[317]. За іншою версією, під Одесою були зупинені ті частини, що за вказівкою Центральної Ради рухалися на допомогу гайдамакам до причорноморського міста, але запізнилися^[318].

По закінченні військових дій більшість загиблих з обох боків, а це не менше сотні чоловік^[319], з урочистостями, було поховано у братській могилі на Куликовому полі. Рада робітничих депутатів 19 січня з цієї причини ухвалила спеціальне рішення, у якому йшлося: «…місцем для братської могили всіх жертв революції обирається Куликове поле. В братській могилі будуть захоронені як наші товариші, так і гайдамаки. За винятком трупів явних контрреволюціонерів, які повинні бути перезахоронені окремо…»^[320].