Читать «Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)» онлайн - страница 15

Дозволялося входити до складу ОУВР та інших українських рад представникам політичних партій чи якихось невійськових організацій для координації зусиль в досягненні спільної державотворчої мети. Як завжди, головні рішення мали прийматися військовими регіональними з’їздами, які для одеської Військової Ради були обо’язковими для виконання. Рішення зібрань в іншому форматі, окрім загальноукраїнського, носили дорадчий характер. Основною формою фінансування Військового Коша були грошові внески членів організацій, які втім не мали зобов’язального характеру. А також різних організацій, доходи від розповсюдження друкованої продукції та інше^[52].

Головою Ради й виконавчого комітету одноголосно було обрано знаного в Одесі громадського діяча, військового лікаря, полковника Івана Луценка^[53]. Членами Військової Ради стали полковник М.Омелянович-Павленко, штабс-капітан Юхим Мацак, прапорщики Петро Вербицький^[54], Мефодій Шевченко, Олександр Кущ, Ілько Гаврилюк, солдати Неговський, Соєдиненко, Микола Іванівський та інші.

Для досконалішого розуміння організаційних процесів звернемося до публікації в офіційному часописі Центральної Ради «Нова Рада». Дописувач стверджує, що на зборах 26 квітня 1917 р. ухвалюються лише основні положення статуту, при цьому доручено його доопрацювати і винести на затвердження наступних зборів Ради. Але сам текст статуту поки науковцям не відомий. Більш точні дані знаходимо щодо персонального складу керівництва ОУВР. Заступниками І.Луценка стали прапорщик Міляєв та мічман Г.Данчич, першим і другим писарями обирають прапорщика Карпенка й молодшого унтер-офіцера П.Більчича, скарбником прапорщика Чижевського, членами виконавчого комітету Крижанівського, Литвиненка, Мельниченка, М.Шевченка^[55]. Крім цього пройшли вибори від ОУВР до одеського Українського Керівничого Комітету, куди були обрані Міляєв і П.Вербицький; до Української Центральної Ради — В.Пелішенко^[56] від флоту та П.Вербицький від війська; до Одеського повітового комітету — І.Луценко; до об’єднаного комітету з розповсюдження літератури серед військових — Міляєв і Дробницький. Й насамкінець сформували секції: агітаційно-просвітню, якій було доручено скласти підсекцію для виборів майбутніх гласних Одеської міської думи, фінансову та інформаційну^[57].

На цьому заході також було заслухано доповідь студента Ф.Палянички, який приїхав з Києва, про справу організації українського полку ім. Б.Хмельницького, а також пропозиції інших членів Ради про заснування схожих підрозділів в Одесі й інших місцях регіону Коша. У гарячих дебатах щодо цих доповідей було підкреслено вороже ставлення деяких російських демократичних організацій (Київської ради робітничих депутатів і частково їхніх одеських колег) до українських справ. Зрештою, присутні ухвалили, «аби не вносити ворожнечі і розбрату у військо і не пошкодити як-небудь відпорній силі війська на фронті, не домагатися зараз закладання окремих українських полків, а подбати лише про українізацію існуючих полків ширенням культурно-просвітньої і політичної свідомості, національного єднання і поповнення військових частин на території України переважно українськими ж резервами»^[58].