Читать «Довічні муки пекла» онлайн - страница 8

Кім опам’ятався від сильного удару. Невагомість невагомістю, але якщо тіло масою сто кілограмів несподівано натикається на перепону – інерція дається взнаки.

Кім ошелешено роззирнувся круг себе. Він був сам-один перед суцільнометалевими дверима.

Не пам’ятав, як сюди потрапив, де розлучився з дружиною.

– Асто!.. Де ти, Асто?!

Холодна, мертва мовчанка. І заспокійлива, вкрадлива думка: “Та ти ж сам наказав Асті повернутися на “Сіріус”… Повертайся на корабель… Повертайся…”

А й справді: тьмяно пригадується – Аста з круглого залу вернулася на зореліт… Стривай, що вона хотіла зробити?.. Ага, викликати невідомого по радіо… Повернутися?.. Так, треба повернутися. Коли б не трапилося з нею якогось лиха…

Кім стривожено оглядівся. Промінь прожектора його шолома ковзнув по шорсткій стіні тунелю і раптом уп’явся в чотири хмарки пилу метрів за десять. Чотири хмарки! Сліди від двох пар ніг!.. Отже, Аста щойно була тут. Вона за цими дверима!

Кім рвучко відстебнув квантовий випромінювач, скерував його на одвірок.

“Стій, стій! – гостро майнула думка. – Якщо Аста стоїть за дверима, ти спалиш і її! Пошукай краще іншого ходу!”

– Е, ні, брешеш! Тепер не обдуриш! – Кім люто натиснув на кнопку. Фіалковий промінь вихопився з цівки випромінювача, різонув по дверях, прокреслив на поверхні металу сліпучо-білий прямокутник. Кім щосили вдарив по ньому черевиком скафандра, сам одлетів на кільканадцять метрів, зате виштовхнув і вирізаний шматок дверей. Кинувся до отвору.

Промінь прожектора гарячково кидався по величезному приміщенню. Мабуть, це була якась апаратна – скрізь валялися рештки потрощених і понівечених приладів. То де ж Аста?

“Її тут нема… нема… – знову промайнула підступна думка. – Вона вже на “Сіріусі”… Поспішай туди!”

– Брешеш! – уперто вигукнув Кім. – А пил – звідки?!.. Асто! Асто!..

Якби не хмара пилу, що клубочіла з невисокого закапелка, Кім навряд чи знайшов би дружину так швидко. Прожектор на її шоломі не горів, радіостанція була вимкнена. В цілковитій темряві вона длубалась у ніші, намагаючись щось звідти витягти.

Кім схопив Асту за поперек, підняв, увімкнув її радіостанцію.

– Асто!.. Отямся!.. Це я, я, Кім!

– Облиш… Облиш… – Аста, мабуть, навряд чи й чула його. – Треба натиснути на кнопку… Він дуже страждає… А ти – жорстокий… Ти – не зрозумієш…

Кім, зціпивши зуби, тяг дружину до виходу з цього клятого залу, а вона пручалася, викручувалась, люто гамселила його кулаками. І раптом схаменулася:

– Ой, Кіме, що ти робиш?! Де ми?

– Асто, негайно до “Сіріуса”! Ми тут загинемо!.. Гіпноз, телепатія – не знаю… Благаю: повторюй в думці тільки одне: “Негайно додому! Негайно додому!”